Колабораціонізм у сучасній Україні як кримінально-правова проблема

Abstract

Сьогодні питання колабораціонізму, його поняття, ознаки та види, межі юридичної відповідальності колаборантів тощо набувають особливої значущості в Україні, враховуючи триваючу досі окупацію частини її суверенних територій, що відбулася з початком російської агресії, поєднаної з використанням гібрид них методів ведення війни. Водночас явище колабораціонізму, досить ретельно розглянуте у працях учених-істориків, у юридичній науці дотепер залишається недостатньо вивченим. Порушена проблема хоч стабільно і перебуває в центрі уваги українських фахівців і представників влади, проте навіть не наблизилася до належного розв’язання. Про це свідчить констатована відсутність чіткої та вивіреної позиції правників стосовно підходів до правового реагування на поведінку громадян України, які, проживаючи на окупованій території, співпрацюють із державою-окупанткою, необхідності їх зміни та визначення узгоджених засад правового впливу на таких осіб. Метою статті є оглядовий розгляд проблеми колабораціонізму як сучасного явища, що виникло та продовжує існувати у зв’язку з окупацією частини території України, у кримінально-правовому дискурсі. З’ясовано, що окремі українські правники, які розглядали у своїх працях той чи інший кримінально-правовий аспект колабораціонізму, дотепер не наблизилися до розв’язання ключових проблем, що виникають у зв’язку з необхідністю вдосконалення юридичного механізму протидії посяганням на державну та воєнну сфери безпеки. Підкреслюється, що брак одностайності та переконливості в обраних прийомах такого вдосконалення, а також відсутність побудованої на науково обґрунтованих висновках моделі нормативного врегулювання колабораціонізму здатні ускладнити перспективний процес деокупації території України. Кримінально-правова проблематика колабораціонізму має істотний потенціал для її подальшого більш глибокого наукового розроблення, що дасть змогу подолати прогалини науки кримінального права в цій сфері й отримати нові теоретичні та практичні здобутки. Насамперед відповідні напрацювання є важливими з позиції повноцінної реалізації прогностичної функції, яку виконує сучасна кримінально-правова наука (як показує досвід України, другорядне ставлення до цієї функції з виникненням явища колабораціонізму призвело до розгубленості та хаотичності наукових думок, нездатності сформулювати ефективні науково-практичні рекомендації). Завчасне прогнозування змін у кримінально-правовому регулюванні відповідної сфери відносин мало б сприяти мінімізації суперечливих знань і, як наслідок, швидкому та якісному розв’язанню комплексу досліджених проблем.