ДОБРОБУТ ЯК НАУКОВА КАТЕГОРІЯ ТА ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЗРОСТАННЯ ДОБРОБУТУ В УМОВАХ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Abstract

Проведено аналіз, узагальнено результати досліджень і виокремлено основні підходи до визначення змісту категорії «добробут» як характеристики життєдіяльності суспільства; ступеня забезпеченості предметами і засобами та потенційних можливостей для задоволення матеріальних і нематеріальних потреб людини; результату діяльності державних інституцій та рівня гарантій в державі політичних свобод. Виявлено виклики трансформації потреб та ціннісних орієнтацій особистості для забезпечення добробуту в епоху постіндустріального суспільства. З’ясовано, що такі виклики надають додаткові можливості (людина розглядається не просто як носій добробуту, а як індивід, який самостійно прагне до добробуту у межах вільно обраної ним діяльності, свободи вибору, свободи використання можливостей); привносять загрози збереженню і зростанню добробуту (ускладнюються: поєднання індивідуальних потреб для досягнення добробуту населення, пошук рівноваги між задоволенням матеріальних і духовних потреб людини, досягнення результативності інституційної діяльності, політичної активності громадянина та усвідомлення їх ролі у житті суспільства). Напрацьовано детермінанти для розроблення державної політики щодо повоєнного відновлення України, які спрямовані на сприяння самоактивації населення щодо підвищення якості його життя. Зазначене в кінцевому підсумку слугуватиме особистісному розвитку; забезпечуватиме індивідам рівні можливості для реалізації активної економічної і соціальної поведінки; сприятиме підвищенню відповідальності індивіда за власний добробут; підвищуватиме ефективність державно-управлінської діяльності в контексті забезпечення зростання добробуту (моніторинг органами державної влади та здійснення громадського контролю за реалізацією комплексу заходів із відновлення якості життя населення до рівня, не нижчого за докризовий).