Міжнародно-правова доктрина та судова практика формування подат­кового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності

Abstract

Метою статті є висвітлення основних засад міжнародно-правової доктрини формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, та особливостей судової практики зі спорів у цій сфері правовідносин. Наукова новизна визначається дослідженням міжнародно-правової доктрини формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, та стану законодавчого забезпечення відповідальності за вчинення господарських операцій з ознаками фіктивності в окремих державах, зокрема й Україні. Вперше проаналізовано судову практику Верховного Суду щодо захисту прав платників податків та інтересів держави у зазначеній сфері податкових правовідносин. Надано пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення та судової практики у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності. Звертається увага на те, що в Україні фіктивне підприємництво у 2019 році було декриміналізовано, оскільки з КК України було виключено відповідну статтю 205. Висновки. 1. Сформульовані Верховним Судом України правові позиції у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, які сприймаються більшістю платників податків як спірні, і досі залишаються усталеними в правозастосовчій діяльності національних судів. 2. Новий Верховний Суд зробив важливий крок відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. З метою забезпечення сталості та єдності судової практики у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, у тому разі, якщо необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, а також рішенні Верховного Суду, суд, який розглядає відповідну справу в касаційному порядку, керуючись положеннями частини третьої статті 346, статтею 347 та абз. 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення», передає відповідну справу на розгляд Великої Палати. 3. Велика Палата Верховного Суду, у разі, якщо відповідно до положень частини шостої статті 347 КАС України дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, та зазнаючи, що у цій справі не вбачається виключної правової проблеми, на наш погляд, повинна обгрунтувати такий висновок. Лише констатація того, що «у кожній конкретній справі суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи», на наше переконання, не є достатньою підставою для висновку, що «у цій справі не вбачається виключної правової проблеми». Дослідження поняття «виключна правова проблема» може у разі de lege ferende стати певним «фільтром» допуску відповідної судової справи до касаційного перегляду.