Демократична, соціальна, правова держава в контексті національної ідеї України

Abstract

Мета статті полягає у переосмисленні фундаментальних доктринальних трансформацій на основі реалізації національної ідеї, втілення її в побудові демократичної, соціальної, правової держави в контексті досягнення прогресу в розвитку України, а також концептуальному розробленні та обґрунтуванні нової парадигми доктринального тлумачення як елемента конституційно-правового регулювання. У статті розглядається проблема правотворчого значення юридичної доктрини, її взаємозв’язок із національною ідеєю та демократичною, соціальною, правовою державою. На думку авторів, доктрина становить внутрішньо узгоджений сегмент правової науки, що не тільки дає загальновизнану в юридичному співтоваристві інтерпретацію правових феноменів, а й встановлює обов’язкові для державних і суспіль них інститутів, членів суспільства моделі функціонування і поведінки. Як і правова наука загалом, доктрина являє собою сукупність знакових форм (текстів), у яких втілюється зміст національної ідеї як добровільно обраної мети і необхідного засобу поступального прогресивного розвитку країни. Як джерело права доктрина створює юридичні норми на основі типізації суб’єктивних прав і обов’язків як державних інститутів, так і індивідів. Реалізація правотворчої функції доктрини здійснюється, на переконання авторів, трьома шляхами, а саме через законотворчість, судову практику і правозастосовну діяльність юристів-практиків.Будучи відносно вільним від формальностей продуктом інтелектуальної діяльності і деякою мірою результатом науки й творчості, доктрина служить орієнтиром до досягнення суспільного прогресу – побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства. При цьому в ролі матеріального результату вона повинна виражати не просто загальну ідею або ініціативу, а національну ідею, втілену в конституції та інших законодавчих актах, які визначають орієнтири та координати побудови прогресивної держави і суспільства. Розроблення нової юридичної доктрини України передбачає об’єктивне визнання того, що існують розбіжності публічних і приватних галузей права, адже публічні галузі регулюють насамперед відносини, пов’язані з можливістю реалізації прав і свобод людини та громадянина, а також правовідносини політичного володарювання в державі та суспільстві. У цьому сенсі особливого значення набуває доктринальне переосмислення базових основ конституційного ладу держави. Дійсно, за сучасних обставин однією з найактуальніших доктринальних проблем українського суспільного життя є природа та зміст її конституційного ладу. Автори доходять висновку, що правова система сучасної України перебуває на стадії трансформації, і нині формуються нові форми взаємодії юридичної доктрини та механізму держави.