Abstract
Метою статті є характеристика засобів правового захисту та правозасто-сування, що формують загальні рамки для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності та упереджують гендерну нерівність у трудових відносинах, а також стану українського законодавства у цій царині та відповідність його європейським стандар-там. Автор зазначає, що невикорінність проблеми гендерної нерівності в Україні, очевидно, стосується не тільки оплати праці. Просто це найбільш явна складова загальної проблеми і найбільш наочна. Однак, є питання, які також не сприяють викоріненню проблеми гендерної нерівності, бо взагалі вони або не згадуються або майже не використовуються у вітчиз-няному законодавстві на відміну від європейських стандартів, передбачених в acquis ЄС. Відмічається важливість однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності, що упереджує гендерну нерівність у трудових відносинах у сучасному світі в цивілізованих країнах. Цьому питання присвячені норми acquis ЄС, які Україна взяла на себе зобов’язання поступово транспонувати у вітчизняне законодавство. Робиться висновок, що повномасштабне вторгнення рф в Україну та всі ті жахи, які випали на долю українського народу, не змінили рішучого українського вибору цивілізованого напряму свого розвитку щодо забо-рони дискримінації за гендерною ознакою в трудових відносинах. Українське законодавство поповнюється нормами, спрямованими на досягнення гендерної рівності в трудових відно-синах, з урахуванням європейських стандартів прав людини. Однак, на разі, варто конста-тувати наявність в чинному українському законодавстві лише визначення дискримінації, встановлення її заборони за різними ознаками, у тому числі і за гендерною, окреслення форм дискримінації, але фактичну відсутність засобів правового захисту та правозастосування, що формують загальні рамки для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності та упереджують гендерну нерівність у трудових відносинах так, як це сформо-вано за європейськими стандартами.
Тому, крім змін, що очікують у Верховній Раді України на друге читання щодо до-повнення українського законодавства терміном «віктимізація», пропонується його доповнити відповідними нормами, що містять засоби правового захисту та правозастосування, що формують загальні рамки для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності та упереджують гендерну нерівність у трудових відносинах.
Publisher
H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University
Reference15 articles.
1. Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці в Україні на період до 2030 року. Кабінет Міністрів України. Розпорядження від 15 вересня 2023 р. №815-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/815-2023-%D1%80#Text.
2. Коваленко О. О. Заборона дискримінації та забезпечення юридичної рівності у сфері праці як маркери гідної (справедливої) праці. Зб. наукових праць Харківського національного університету ім. Г. С.Сковороди. Право. Харків, 2021. Вип. 34. С.24–31.
3. Коваленко О. О., Шабанов Р.І. Дискримінація чи єдність та диференціація правового регулювання трудових відносин: що нівелюється МОЗ на шляху досягнення гендерної рівності в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 6. С. 128–135.
4. Світенок М.І. Проблеми гендерної рівності у законодавстві про працю України. Держава і право. №48. С. 365–372. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/34400/09-Sv%d1%96tenok.pdf? sequence=1.
5. Світовенко Д.В. Основні ознаки принципу гендерної рівності за трудовим законодавством України. Соціальне право. 2021. №2. С. 121-127. URL: https://openarchive.nure.ua/ server/ api/core/bitstreams/1c3de9e2-d733-45a0-9be6-05856cb2687b/content/CdsnjdtyrjL/D/