Оптимізація вищої освіти в посткомуністичних країнах в умовах євроінтеграції як предмет публічного управління: теоретичні аспекти

Abstract

Актуальність статті полягає у спробі теоретичного осмислення дискусійної теми оптимізації вищої освіти в посткомуністичних країнах та публічного управління цим процесом. Мета дослідження полягає у з’ясуванні специфіки системи вищої освіти посткомуністичних країн та вузлових завдань щодо її оптимізації і виробленні пропозицій щодо можливості використання зарубіжного досвіду в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексного системного підходу: структурний аналіз поєднувався з конкретно-історичним, компаративістським та описово-індуктивним методами. Гіпотеза дослідження побудована на переконанні, що оптимізація вищої освіти має ґрунтуватися на удосконаленні форм та методів досягнення її завдань, що викликані євроінтеграційними вимогами та вузловими потребами розвитку суспільства. Оптимізація вищої освіти розглядається через призму двох парадигм: реформування системи вищої освіти за рахунок впровадження ідей нового публічного управління та посилення традицій елітарного гумбольдтівського університету. Здійснено компаративний аналіз оптимізації вищої освіти в Болгарії, Польщі та Україні, який підтвердив спільні завдання, пов’язані з процесом європейської інтеграції та виявив національні особливості. Виокремлено загальні та особливі проблеми розвитку вищої освіти та публічного управління цим процесом. Відзначено роль політичного фактору, який сприяє формуванню бачення суті та напрямів змін. Стверджується, що оптимізація сфери вищої освіти прямо залежить від вироблення та застосування якісних механізмів публічного управління: стабільність, зрозумілість, обґрунтованість державної політики. Зростає роль спільного вироблення рішень та використання зарубіжного досвіду реформ. Відзначено, що рівень вищої освіти та науки впливає на стан економіки та суспільства загалом, але в свою чергу залежить від економічних можливостей країни. Планувати розвиток вищої освіти можна лише у зв’язку з розвитком середньої освіти. Децентралізація вищої освіти, посилення рівня автономності університетів має поєднуватися зі зростанням регулюючої ролі держави, яка має підтримувати ті навчальні заклади, діяльність яких найбільш потрібна для країни. Важливо досягти гармонізації академічних планів і програм з потребами ринку праці. Необхідно повніше враховувати національні інтереси, які полягають не лише у забезпечення якості вищої освіти, а і у задоволенні попиту на вищу освіту. Потенціал вищих навчальних закладів формується потенціалом науково-педагогічних працівників, що робить необхідним враховувати їх інтереси в процесі реформ.