Наш досвід застосування однополюсного ендопротезування при переломах проксимального відділу стегнової кістки в осіб похилого та старечого віку

Abstract

Актуальність. Переломи проксимального відділу стегнової кістки безпосередньо пов’язані з віком: найчастіше вони виникають у похилому та старечому віці. До 2050 р. кількість осіб віком понад 65 років у багатьох розвинених країнах подвоїться та становитиме 2 млрд. Тому лікування переломів зазначеної локалізації продовжує залишатись актуальною проблемою клінічної медицини. Мета — покращити результати лікування осіб похилого та старечого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки шляхом застосування біполярної геміартропластики кульшового суглоба. Матеріали та методи. Проведено хірургічне лікування 43 хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Серед хворих було 14 чоловіків і 29 жінок. Переважали хворі старечого віку — 29 пацієнтів, похилого віку — 14 пацієнтів. Оцінка больового синдрому, статико-динамічної активності хворих, деформації та амплітуди рухів оперованої нижньої кінцівки проводилась з використанням шкали Харриса. Відкрита репозиція перелому, металостеосинтез проксимального відділу стегнової кістки пластиною, виконана 23 хворим. Середня тривалість перебування в стаціонарі становила 17–21 добу, далі хворих спостерігали амбулаторно, виконували контрольну рентгенографію через 2 міс. після перелому та через 4–6 міс. Однополюсне біполярне ендопротезування кульшового суглоба при переломах проксимального відділу стегнової кістки виконали 20 хворим. Уламки додатково фіксували спицями Кіршнера (патент України «Спосіб лікування уламкових переломів проксимального відділу стегнової кістки № 101594 від 25.09.2015»). Результати. Після ендопротезування кульшового суглоба встановлено, що відмінні та добрі результати отримано в 95 % хворих. Незадовільні результати отримано у 5 %. Після накісткового остеосинтезу добрий результат встановлений в 1 випадку, незадовільний — у 7 пацієнтів. Причинами незадовільних результатів лікування накістковою пластиною були: наявність скарг хворих на біль у зоні перелому та в зоні кульшового суглоба, наявність кульгавості та укорочення нижньої кінцівки до 1–1,5 см, використання милиць чи ходунків, наявні контрактури кульшового суглоба, вторинне зміщення кісткових уламків (25 %), асептичний некроз головки стегнової кістки (12,5 %). Висновки. У хворих старечого та похилого віку з вертлюжними переломами 3–5-го типів за класифікацією Evans доцільно проводити ендопротезування. Щоб зберегти довжину кінцівки, пропонуємо зберігати міжвертлюжний фрагмент та фіксувати його спицями на ніжці ендопротеза. За результатами лікування встановлено, що при ендопротезуванні суглоба після переломів 3–5-го типів за класифікацією Evans у хворих через 1,5–2 місяці і більше була відновлена функція пересування, яка наближалася до вихідного рівня. Після остеосинтезу довгий час відзначалися порушення у вигляді больового синдрому, обмеження рухів у суглобі, що суттєво впливало на функцію пересування.