Аналіз результатів вібраційної терапії іммобілізаційних контрактур у пацієнтів після позасуглобових переломів верхньої кінцівки

Abstract

Актуальність. Стабільність і конгруентність є важливими передумовами ефективного функціонування ліктьового суглоба. Ліктьовий суглоб є одним з найбільш рухливих суглобів тіла і відіграє велику роль у точному позиціонуванні верхньої кінцівки у просторі й забезпеченні координованих рухів кисті. Ліктьовий суглоб дуже вразливий і схильний до посттравматичного й післяопераційного обмеження рухів. Показання до лікування контрактур або обмеження рухів у ліктьовому суглобі відносні й залежать від оцінки пацієнтами функціонального дефіциту. Будь-яке задане обмеження рухливості може мати різні наслідки для різних людей залежно від дискомфорту й бажаного рівня активності. У роботі розглянуто вплив низькочастотної вібрації і постізометричної релаксації на контрактуру ліктьового суглоба, що виникла внаслідок тривалої іммобілізації після хірургічного втручання, пов’язаного з позасуглобовими переломами плечової, променевої і ліктьової кісток, а також виростка плечової кістки. При всіх травмах не було ушкоджень тканин суглоба. Матеріали та методи. Проаналізовано результати вібротерапії двох груп пацієнтів. І група пацієнтів — термін обмеження рухливості суглоба від 21 до 45 діб. ІІ група пацієнтів — термін обмеження рухливості ліктьового суглоба від 90 до 180 діб. Пацієнтам проводили курс вібротерапії тривалістю 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до і після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Результати. Для розробки іммобілізаційних контрактур ліктьового суглоба поєднали метод низькочастотного локального вібраційного впливу з вправами з елементами постізометричної релаксації. Проведений аналіз даних вібротерапії показав, що пацієнти, у яких контрактури сформувалися після короткої (до 1,5 місяця) іммобілізації, краще відповідають на вібраційну розробку, приріст розгинання становить близько 50 % від початкового рівня, обсяг згинальних рухів збільшується до 30 %. У пацієнтів з контрактурами після тривалої іммобілізації понад 3 місяці розробка йде дуже повільно, досягнуті обсяги рухів дуже далекі від нормальних. Приріст згинання/розгинання в ліктьовому суглобі не перевищує 20 %. ­Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у ліктьовому суглобі й розтягувальні вправи з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки іммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури в більшості випадків не приводять до нормалізації обсягу рухів, але дають поштовх до подальшого відновлення класичними методами механо- і фізіотерапії. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення, тому доцільно починати її якнайшвидше після припинення лікувальної іммобілізації. Дана робота є першою в комплексному дослідженні впливу вібрації низької частоти на відновлення іммобілізаційних контрактур.