Abstract
Моменти смерті та поховання людини є ключовими у танатологічних та антропологічних дослідженнях. Перимортальні й посмертні процеси змінюють макро- і мікроструктуру кістки й часто призводять до її руйнування. Зазвичай вважають, що кістки поганої збереженості є малоінформативними в антропології. Однак у судовій медицині та археології ступінь та особливості «поганої збереженості» є основним і чи не єдиним джерелом інформації про час, умови, причини загибелі та обставини поховання.
У 1993 р. під час розкопок Південного городища Возвягеля (Новоград-Волинський) було виявлено скупчення людських і тваринних кісток у підкліті будівлі (будинок ювеліра), датованої давньоруським часом. Людські кістки було передано для антропологічного аналізу. Оскільки скупчення являло собою «костище», у дослідженні використовували такі самі методики, що й у антропології полів битв.
Статтю присвячено дослідженню перимортальних і посмертних маркерів на кістках для з’ясування обставин загибелі людей, умов перебування останків після смерті та часу їх захоронення.
У статті проаналізовано основні тафономічні макроскопічні маркери на людських кістках. Наявність можливих перимортальних травм і статево-віковий профіль групи захоронених людей свідчить про загибель звичайного населення городища внаслідок військового конфлікту. Кістки більшої частини скелетів у скупченні лежать не в анатомічному порядку. Зважаючи на цей факт, а також на стан кісткової тканини та поверхні кісток, наявність слідів зубів тварин та інші ознаки, можна припустити, що скупчення утворилось через 1–9 місяців після загибелі людей. Скупчення є санітарною ямою і належить до навмисних захоронень. Із певною часткою ймовірності його можна пов’язати з каральною експедицією Данила Галицького у Болоховські землі, яка відбулась улітку–восени 1256 р.
У статті також запропоновано класифікацію поховань і захоронень, на основі їх локалізації, морфології, первинності та інших критеріїв
Publisher
National Academy of Sciences of Ukraine (Co. LTD Ukrinformnauka)
Reference47 articles.
1. Adams, B. J., & Konigsberg, L. W. (2004). Estimation of the Most Likely Mumber of Individuals from Commingled Hhuman Skeletal Remains. American Journal of Physical Anthropology, 125 (2), 138–151.
2. Adams, B. J., & Konigsberg, L. W. (2008). How Many People? Determining the Number of Individuals Represented by Commingled Human Remains. In B. J. Adams, & J. E. Byrd (Eds.), Recovery, Analysis, and Identification of Commingled Human Remains (pp. 241–255). Humana Press.
3. Bass, W. M., III. (1997). Outdoor Decomposition Rates in Tennessee. In W. D. Haglund, & M. H. Sorg (Eds.), Forensic Taphonomy. The Postmortem Fate of Human Remains (pp. 181–186). Boca Raton; London; New York; Washington: CRC Press.
4. Behrensmeyer, A. K. (1978). Taphonomic and Ecologic Information from Bone Weathering. Palaeobiology, 4, 150–162. Retrieved from https://www.jstor.org.
5. Buikstra, J., & Ubelaker, D. H. (1994). Standards for Data Collection from Human Skeletal Remains. Proceedings of a Seminar at the Field Museum of Natural History, Organized by Jonathan Haas. Fayetteville, Ark: Arkansas Archeological Survey.