Визначення чинників могутності Ірану з огляду основних концепцій регіонального лідерства

Abstract

Однією з найголовніших особливостей регіональної геополітичної карти Близького Сходу початку XXI століття стало посилення впливу Ісламської Республіки Іран, який полишив принцип пасивного підходу до регіональних справ, яким він загалом слідував у часи холодної війни та перейшов до фази активного регіонального позиціонування. Упродовж останніх 20 років Іран активно домагається визнання себе як законної регіональної держави на Близькому Сході. Подібні намагання категорично не сприймаються всередині регіону та з обережністю і скептицизмом – за його межами. Зростаюча роль Ірану, без сумніву, визнається міжнародною спільнотою, але те, якими методами Тегеран реалізує свій вплив, викликає величезне занепокоєння. Захід закликає Тегеран вийти із регіональної боротьби, але режим не погоджується здавати регіональні позиції інакше як на гарантії власної національної безпеки. Цікавим в цьому аспекті постає питання – чи насправді Ісламська Республіка Іран представляє собою країну із статусом регіонального лідера, або, навпаки, керується лише захистом національних інтересів, а, отже, не може повною мірою називатися лідером на Близькому Сході. З метою з’ясування чи є сьогодні Іран регіональним лідером, авторами була застосована класифікації німецького дослідника Д. Нолте. У результаті, проведеного аналізу можна стверджувати, що Ісламська Республіка Іран відповідає багатьом вимогам регіональної держави, що зростає на рівні регіонального гравця середньої сили. Втім, фактори іранської міцності не є достатніми для здобуття Іраном регіонального лідерства. Першопричиною чого є ідеологічні розбіжності, недовіра, політичний шантаж та маніпуляції, підкріплені військовою підтримкою незаконних повстанських рухів та ін.