КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА СТАНУ ПАЦІЄНТІВ З РЕВІЗІЙНОЮ РИНОПЛАСТИКОЮ

Abstract

Вступ. Ринопластика вважається найбільш вибагливою операцією в хірургії обличчя. Ревізійні ринопластики виконуються досить часто, існує чимала кількість технік та методик, але все одно існують проблеми в реабілітаційному процесі. Головною метою нашого подальшого спостереження стало виявити чинники, які негативно впливають на відновлення носа після операцій, провокують довготривалі набряки, порушення лімфодренажу, провокують фіброзування шкіри та погіршують трофіку шкіри. Матеріали і методи. Під наглядом знаходилося 63 пацієнти, яким було проведено ревізійну ринопластику з використанням реберного трансплантату. Усім пацієнтам проводили загально- клінічні аналізи крові: загальний аналіз крові, коагулограма, біохімічний аналіз крові, аналізи на інфекційні захворювання (гепатити В, С, ВІЛ- інфекцію, сифіліс) та оцінку рівня цитокінів TNF-α, TGF-β1 (“DRG Diagnostic Inc.”, Німеччина). Результати та обговорення. У 50,8% пацієнтів з ревізійною ринопластикою виявлено підвищений рівень фібриногену. У цій групі спостерігається збільшення концентрації цитокінів М1-профілю макрофагів (TNF-α) і зниженням концентрації цитокінів М2-профілю (TGF-β1). У хворих із ревізійною ринопластикою, у яких рівень фібриногену був у нормі, характеризується відсутністю змін концентрації в сироватці крові цитокінів М1- (TNF-α) і М2- (TGF-β1) профілю. Висновки. У зв’язку з виявленими особливостями рівня цитокінів, метою подальших досліджень є оцінка фонового рівня маркерних цитокінів крові у пацієнтів з ревізійною ринопластикою та вивчення системного імунологічного налаштування. Розуміння патогенетичних механізмів розвитку ускладнення після ринопластики дасть можливість розробити ефективні схеми щодо діагностики та профілактики ускладнень в післяопераційному періоді у пацієнтів, яким проводиться ревізійна ринопластика на реберному імпланті.