СОЦІАЛЬНО-ПСИХОГІЧНА МОДЕЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Abstract

Проаналізовано уявлення про компоненти та прояви громадянської компетентності, обґрунтовано припущення про зумовленість її розвитку соціально-психологічними чинниками. Виокремлено наукові підходи до конструювання моделей громадянської компетентності: 1) на основі переліку компетенцій, які входять до кожного з компонентів моделі; 2) на основі переліку індикаторів компетентності; 3) на основі виокремлення компетентностей, які забезпечують бажаний результат на різних етапах виконання ролі громадянина. Громадянську компетентність визначено як інтегративну характеристику особистості, що ґрунтується на якостях (цінності, мотивації, настановлення, ставлення, ідентичності) та кваліфікаційних ознаках (здатності, готовності), необхідних і достатніх для ефективного виконання ролі громадянина. Показано, що громадянська компетентність не може бути сформована на основі знань та умінь навіть найвищого рівня і зумовлюється насамперед соціально-психологічними чинниками. Представлено соціально-психологічну модель громадянської компетентності, вибудувану відповідно до уявлення про формування здатностей і готовностей до виконання ролі громадянина на основі комплексу особистісних якостей (тобто здатності і готовності забезпечуються відповідними конфігураціями соціально-психологічних якостей, які актуалізуються відповідно до ситуації). Пропонований конструкт може виконувати функцію ідеальної соціально-психологічної моделі громадянської компетентності, водночас у разі виокремлення індикаторів розвитку показників вона може бути операціоналізована й емпірично верифікована. Представлено аргументи на користь ідеї про визначальний вплив соціального середовища на розвиток громадянської компетентності. Показано, що середовище продукує певний дискурс громадянськості і підтримує (чи обмежує) практики, визначаючи координати простору громадянської взаємодії і встановлюючи її норми та правила, формулюючи зрештою соціальне замовлення на певний формат громадянської компетентності. Виокремлено функції середовища, сприятливого для розвитку, визначено його ознаки та способи впливу.