Концепція прямої електронної демократії як доцільний напрям розвитку України

Abstract

Криза парламентаризму, параліч багатьох публічних правових механізмів, колапс у діяльності певних конституційних інституцій, деградація вихідних засад конституціоналізму знову і знову обумовлюють пошук найбільш оптимальних та ефективних шляхів вирішення викликів, які ставить час перед існуючим конституційно-правовим режимом України. Одними з доцільних шляхів удосконалення системи народовладдя в Україні можуть стати інструменти прямої електронної демократії, які знову перебувають на порядку денному сучасного політикуму й нині активно дискутуються громадськістю. Метою статті стало прагнення автора продемонструвати зріз підходів до прямої електронної демократії, які наразі побутують у світі, академічних колах, серед мислителів, практиків запровадження демократичних електронних інструментів. Демонстрування основних підходів дає змогу більш глибинно опанувати юридичну природу цього складного явища, що зародилося й існує на межі конституційного права, політології, соціології, інформаційно-технічних знань. Основні результати дослідження полягають у виокремленні та систематизації головних концептів електронної демократії та їх вимірі у конституційно-правовій парадигмі, адже пряма електронна демократія була генерована інтернет-спільнотою як явище саморегуляції цифрового суспільства і не була штучно розроблена науковцями-конституціоналістами. Досі пряма електронна демократія не знайшла своєї точної індексації у категорійному апараті конституційного права і перебуває у стадії розробки й осмислення як особлива форма політико-правового режиму чи як його підвид, особлива форма. Основними висновками з цієї публікації є умовиводи про доцільність осмисленого, поступового, належним чином розробленого інструментарію прямої електронної демократії у практику реалізації конституційних прав народовладдя.