Захист власності Європейським судом з прав людини і горизонтальний ефект

Abstract

Сучасна доктрина власності в українському цивільному праві підлягає переосмисленню через погляд на власність як фундаментальне право людини. Мета статті – описати підхід Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) до вирішення заяв за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і осново положних свобод, а також дослідити горизонтальний ефект права на мирне володіння майном як фундаментального права людини в практиці Верховного Суду. Вирішуючи справи за заявами про захист власності, ЄСПЛ послуговується витонченим алгоритмом аналізу, який можна подати через певну послідовність ‘так’ – або – ‘ні’ запитань, де перехід до кожного наступного запитання можливий лише за умови ствердної відповіді на попереднє: 1) чи була власність?; 2) чи було втручання у право власності?; 3) чи було втручання законним?; 4) чи мало втручання легітимну мету?; 5) чи було втручання пропорційним до тієї мети, яка ставилася? Згідно з цим алгоритмом, якщо відповідь на перші чотири запитання ствердна, а на останнє, п’яте, – заперечна, то ЄСПЛ констатує порушення державоювідповідачкою права заявника на мирне володіння майном. В усіх інших випадках – порушення немає. Якщо в межах юрисдикції держави одна приватна особа може порушити право власності іншої приватної особи без будь-яких негативних наслідків для себе і без поновлення порушеного становища потерпілого, то ця ситуація може бути поставлена у провину державі, оскільки вона може вказувати, що або немає законів, які б забороняли відповідні порушення і пропонували ефективні засоби захисту, або випадки відповідних порушень належним чином не розслідуються, або суди належно не застосовують положення відповідних законів. Виправлення цих недоліків “державної роботи”, безумовно, справляє вплив на горизонтальні відносини і є відчутним для приватних осіб у їхніх відносинах між собою. Тектонічні зміни в національній доктрині права власності полягають у тому, що власність більше не розглядається ані як виключно цивілістичний, ані як виключно національний правовий інститут. Як і низка інших приватноправових інститутів, власність зазнає конституціоналізації. Будь-який спір, зосереджений довкола права власності, дістає новий ракурс із погляду основоположних прав людини. Причому це стосується не тільки вертикальних правовідносин ‘людина – держава’, а й відносин приватних осіб між собою (горизонтальних). Горизонтальний ефект прав людини досягається через застосування концепції позитивних зобов’язань держави Верховним Судом та імплементацію в національну правозастосовну практику тесту на пропорційність.