ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА МІСЬКИМ ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ У КАТЕРИНОСЛАВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (1870 – 1907)

Abstract

Мета дослідження – розкрити ефективність здійснення державного контролю за міським виборчим процесом у Катеринославській губернії (1870 – 1907). Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості, міждисциплінарності та ціннісний підхід, використання загальнонаукових (аналізу, синтезу й узагальнення), і спеціально-наукових (історико-генетичний, порівняльно-історичний, моделювання) методів. Наукова новизна визначається застосуванням неопублікованих архівних та опублікованих джерельних матеріалів, які досі не введено до наукового обігу і не використано сучасними дослідниками для історичного аналізу, з метою з’ясування деталей державного контролю за міським виборчим процесом у Катеринославській губернії (1870 – 1907). Висновки. Виявлені й проаналізовані джерела засвідчують, що Катеринославське губернське в земських та міських справах присутствіє (Присутствіє) відігравало роль центральної ланки державного контролю за міським виборчим процесом у межах губернії. Саме цей орган встановлював наявність або відсутність порушення міськими громадськими управліннями чинного законодавства, вживав заходів щодо відновлення законності. Встановлено, що переважна більшість міських громад Катеринославщини мали у своєму пасиві випадки скасування результатів виборів до розпорядчих або виконавчих установ міського самоврядування через порушення процедур міського виборчого процесу та прав виборців. Доведено, що Присутствіє як орган державного контролю за громадськими управліннями, ухвалюючи постанови, припускалося й помилкового тлумачення імперського законодавства. З’ясовано наявність послаблення результативності державного нагляду за законністю через непоодинокі випадки зволікання у справі легального формування установ міського самоврядування та невелике за кількістю коло міських жителів, які отримали виборче право. Констатовано, що у разі виникнення суперечок стосовно ухвал Присутствія надмірна централізація призводила до переведення розв’язання навіть дріб’язкових справ на вищий рівень державного управління, накопичення їх там та несвоєчасного вирішення. Позбавленим раціональної організації видається повільний рух окремих сенатських указів, які захистили рішення установ самоврядування, до зацікавлених сторін.