ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА БАЛКАНАХ: ІСТОРІЯ ТА ПОСТМОДЕРНІСТЬ

Abstract

Метою статті є висвітлення спроб балканської регіональної інтеграції у ХХ та на початку ХХІ ст. Балканський регіон посідає особливе місце в історії Європи. Методологія дослідження орієнтується на загальнонаукові (аналіз, синтез) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-компаративний) методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії показано відмінну сутність балканських інтеграційних проєктів модерної і постмодерної доби. На Балканах перетинаються різні цивілізаційні впливи, традиційно проходили торгові шляхи з Європи на Близький Схід. Нерівномірність історичного розвитку балканських народів зумовила гостроту становлення національних держав і домінування суперечливих внутрішніх регіональних і зовнішніх інтересів на Балканах. Висновки. Конфліктний потенціал балканської історії був зумовлений зіткненням ідей “великих” державних утворень у вигляді “Великої Сербії”, “Великої Албанії”, “Великої Сербії”, “Великої Македонії”. Спроба врегулювати ці суперечності на міжнародній основі була спробою реалізації югославського проєкту, що мав дві різні спроби реалізації. Після Першої світової війни югославізм втілився у форматі Королівства сербів, хорватів і словенців. Після Другої світової війни була зроблена більш успішна спроба міжнародної інтеграції у формі югославського федералізму. Проте екзогенні процеси перекреслили здобутки ендогенної регіональної інтеграції. Реалізація євроінтеграційного проєкту балканських країн залежить від готовності Європейського Союзу прийняти їх і від готовності балканських країн стати частиною Європейського Союзу. Євроінтеграція балканських країн актуалізує питання про кордони Європейського Союзу. Туреччина залишається на межі цивілізаційних впливів. Вступ Туреччини до Європейського Союзу має стратегічне глобальне значення. Від розв’язання цього питання залежать якісні характеристики Європейського Союзу. ЄС не синхронізує процес вступу балканських країн із переговорним процесом із Туреччиною. Зробити це неможливо, тому що Туреччина – це більше, ніж усі шість балканських країн, які виникли після розпаду Югославії. Метою статті є висвітлення спроб балканської регіональної інтеграції у ХХ та на початку ХХІ ст. Балканський регіон посідає особливе місце в історії Європи. Методологія дослідження орієнтується на загальнонаукові (аналіз, синтез) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-компаративний) методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії показано відмінну сутність балканських інтеграційних проєктів модерної і постмодерної доби. На Балканах перетинаються різні цивілізаційні впливи, традиційно проходили торгові шляхи з Європи на Близький Схід. Нерівномірність історичного розвитку балканських народів зумовила гостроту становлення національних держав і домінування суперечливих внутрішніх регіональних і зовнішніх інтересів на Балканах. Висновки. Конфліктний потенціал балканської історії був зумовлений зіткненням ідей “великих” державних утворень у вигляді “Великої Сербії”, “Великої Албанії”, “Великої Сербії”, “Великої Македонії”. Спроба врегулювати ці суперечності на міжнародній основі була спробою реалізації югославського проєкту, що мав дві різні спроби реалізації. Після Першої світової війни югославізм втілився у форматі Королівства сербів, хорватів і словенців. Після Другої світової війни була зроблена більш успішна спроба міжнародної інтеграції у формі югославського федералізму. Проте екзогенні процеси перекреслили здобутки ендогенної регіональної інтеграції. Реалізація євроінтеграційного проєкту балканських країн залежить від готовності Європейського Союзу прийняти їх і від готовності балканських країн стати частиною Європейського Союзу. Євроінтеграція балканських країн актуалізує питання про кордони Європейського Союзу. Туреччина залишається на межі цивілізаційних впливів. Вступ Туреччини до Європейського Союзу має стратегічне глобальне значення. Від розв’язання цього питання залежать якісні характеристики Європейського Союзу. ЄС не синхронізує процес вступу балканських країн із переговорним процесом із Туреччиною. Зробити це неможливо, тому що Туреччина – це більше, ніж усі шість балканських країн, які виникли після розпаду Югославії.