ПРОСВІТНИЦЬКІ ІНІЦІАТИВИ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЯК ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ (НА ОСНОВІ ПАСТИРСЬКИХ ПОСЛАНЬ)

Abstract

Мета статті – проаналізувати пастирські послання А. Шептицького, в яких відображено бачення Галицьким митрополитом ролі науки, освіти, релігії у процесі формування громадянського суспільства в Україні, зокрема: послання “До вірних Станиславівської єпархії Перше слово Пастиря” (1899), “До Української інтелігенції” (1900), “Спільне пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів … про завдання Церкви і народу в післявоєнний період” (1918), Послання до духовенства “Хто винен?” (1934), “Ідеалом нашого національного життя” (1941). Методи дослідження – порівняльно-історичний, компаративістський, комплексний. Використана у статті й національно-екзистенційна методологія, оскільки причини політичних та суспільних явищ, висвітлені у посланнях А. Шептицького, розглядаються крізь призму ментальності українців, наголошується на важливості національної свідомості, освіти та культури як чинників формування сильної держави. Наукова новизна зумовлена тим, що в статті вперше детально проаналізовано розвідку А. Шептицького “Цінна прикмета нашого народу” та лист письменника А. Чайковського до митрополита, в якому подано оцінку українською інтелігенцією його пастирських послань до народу (1901). Висновки. Національно-просвітницька діяльність митрополита Андрея Шептицького сприяла формуванню прогресивного світогляду українців й була високо оцінена його сучасниками. Зокрема, А. Чайковський зазначив, що пастирські листи митрополита мали великий вплив на українців, оскільки допомагали зорієнтуватися в соціально-політичній ситуації, пристосуватися до викликів та реалій історичної доби і, отже, ставали дороговказом і для молоді, і для дорослого населення. А. Шептицький наголошував на обов’язку кожної людини бути активною й вболівати за суспільство, до якого вона належить, та за своїх рідних. Галицький митрополит переконливо вмотивував нерозривний зв’язок духовних і матеріальних цінностей. Просвітницька робота священника серед парафіян, на переконання А. Шептицького, мала доповнюватися впливом закладів освіти. Прагнення українців до навчання митрополит називає “цінною прикметою нашого народу”, наголошуючи, що багатство, влада, могутність, сила не замінять людині мудрості, не зроблять її щасливою. Митрополит А. Шептицький протиставляє світогляд освічених (мудрих) українців й недалеких обивателів, які звикли оцінювати людину за кількістю грошей. На його переконання, саме свідомі, високоосвічені особи, які здатні на співчуття й любов до ближнього, можуть сформувати державну владу, яка ефективно керуватиме суспільством, враховуючи інтереси різних соціальних груп. Таким чином, якісною освітою та морально-етичним вихованням має бути охоплено якомога більше українців, оскільки тоді вони зможуть долучитися до процесу державотворення.