КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ЛИТВИ ТА УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ ст.

Abstract

Мета дослідження полягає у порівнянні стратегій культурної політики Литви та України після відновлення їхньої незалежності на початку 1990-х рр. та запозиченні корисного досвіду для подальшого державного будівництва України й збагачення культурного простору Європи; розгляді впливу радянського минулого на культуру обох країн та виявлення шляхів повернення культурної пам’яті після відновлення Литвою і Україною незалежності; здійсненні компаративного аналізу сучасних стратегій культурної політики в досліджуваних країнах. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та спеціальні історичні методи. Зокрема на ретроспективний та історико-генетичний метод, які уможливили виявити вплив культурної політики попереднього історичного періоду на формування нових чинників, які суттєво позначилися на культурній політиці Литви та України після відновлення ними незалежності. Своєю чергою, компаративний аналіз дав змогу не тільки порівняти стратегії обох країн у сфері культурного розвитку, а й відстежити низку схожих та відмінних політик у цій площині. Методологічну основу статті доповнюють принципи історизму, послідовності, наукового плюралізму, об’єктивності, системності та всебічності. Висновки. Запропоноване дослідження свідчить, що і Литва, і Україна мають потужне культурне нашарування, яке упродовж тривалого часу було не тільки сховане під ідеологічним нашаруванням Радянського Союзу, а й зазнавало системного спотворення упродовж багатьох років. Після відновлення незалежності насамперед у Литві були створені передумови для відродження традиційної (етнічної) культури на загальнодемократичних принципах, натомість в Україні, в перші десятиліття незалежності, відновленню етнічної культури на загальнодержавному рівні майже не надавалася увага. Хоча досвід Литви показує, що ці кроки для країни були вкрай необхідні зокрема, для того, щоб зміцнити загальнонаціональну ідентичність громадян. Не менш важливою для Литви та України є реалізація регіональної культурної політики, особливо якщо поглянути на цю сферу під кутом зору відцентрових тенденцій і політизації регіонів, які час від часу мають місце в обох країнах. Найбільш подібними в Литві, і в Україні є підходи до реалізації культурної політики через провідні державні інституції – Раду культури Литви та Український культурний фонд, які особливий акцент роблять на розвиток культурних і креативних індустрій. Аналітичні дані цих установ свідчать про потужний, хоч і дещо відмінний потенціал обох країн в цій галузі. Особливо це стосується України, яка є однією з найбільших країн Європи як територіально, так і за показниками людського й інтелектуального капіталу. Пласт її культури може не тільки суттєво збагатити європейську культурну спадщину, а й показати історичну тяглість та взаємопроникнення культур на європейському континенті упродовж багатьох століть. Ключові слова: Україна, Литовська Республіка, Литва, стратегія, культура, традиції, пам’ять.