Клінічний випадок резистентного дисоціативно-конверсійного розладу у військовослужбовця під час надання медичної (реабілітаційної) допомоги в госпітальних умовах

Abstract

Вступ. Резистентні дисоціативно-конверсійні розлади характеризуються наявністю поліморфних симптомів соматичного чи психічного характеру або їх клінічної одночасності, часто сенсорними та моторними порушеннями, які не вписуються у рамки однієї конкретної нозології, тенденцією до різких змін даних симптомів відносно ситуації, демонстративністю, драматичністю, «підсиленню» проявів у присутності медичного персоналу, а також слабкою відповіддю на медикаментозне чи психотерапевтичне лікування з тенденцією до хронічного перебігу. В умовах повномасштабного вторгнення такі розлади у військовослужбовців частіше  всього діагностуються на вторинній та третинній ланці надання медичної допомоги, перш за все через надмірну завантаженість першої ланки та неможливість проведення на ній всіх необхідних обстежень. Враховуючи це, часто такі пацієнти потрапляють в лікувальні та реабілітаційні заклади з діагнозами неврологічного, кардіологічного, чи іншої профілізаційного кластеру. Мета роботи. Представлення до уваги лікарів-психіатрів і неврологів що працюють з військовослужбовцями клінічного випадку резистентної форми дисоціативно-конверсійного розладу, його висвітлення і опис задля формування більш повної картини особливостей клінічного перебігу таких важкокурабельних форм.  Матеріали та методи. Для аналізу випадка використовувалася медична картка стаціонарного хворого. В якості катамнестичного метода дослідження був зроблений її ретроспективний огляд, вивчені дані медичної документації пацієнта, заключень лікарів-консультантів на етапі поточної і минулих госпіталізацій; також застосовувалися клініко-психопатологічний і об’єктивний методи дослідження.  Результати. У публікації було продемонстровано і проаналізовано випадок резистентної форми дисоціативно-конверсійного розладу у військовослужбовця, що був вперше діагностований на третинній (реабілітаційній) ланці надання медичної допомоги і проявлявся широким спектром психосоматичних симптомів. Не дивлячись на проведене медикаментозне і психотерапевтичне лікування стан пацієнта залишався без змін, що вказувало на очевидну резистентність, з раптовим регресуванням симптоматики в день виписки. Висновки.  Резистентні дисоціативно-конверсійні розлади є важкокурабельними в умовах реабілітаційних госпіталів. При аналізі даного клінічного випадку можна зробити висновок, що основною проблемою у появі пацієнтів з такими розладами в третинних ланках надання медичної (реабілітаційної) допомоги є правильне та своєчасне його діагностування, проведення диференційної діагностики з органічними ураженнями ЦНС. При наявності домінуючої думки про те що такі пацієнти потребують цілеспрямованого проведення комплексу інтенсивних психотерапевтичних заходів в умовах реабілітаційних центрів, даний клінічний випадок демонструє їх слабку ефективність, що у свою чергу свідчить про необхідність подальшого описання і вивчення даних резистентних форм з послідуючим переоглядом тактики щодо їх курації.