Вплив мовленнєво-мовної компетентності дошкільників на успішність подальшого оволодіння L1 і розвитку мовлення в школі: результати порівняльного психолінгвістичного аналізу

Abstract

Мета. Встановити взаємозалежності в процесах опанування L1 й оволодіння мовленням дітьми на дошкільному й шкільному етапах комунікативного онтогенезу; продемонструвати вирішальну роль мовної компетенції і мовленнєвої компетентності дошкільників у засвоєнні L1 в школі й подальшому розвитку їхньої мовленнємовної компетентності. Методи. Теоретичні (систематичний огляд, теоретичний аналіз, дослідницький синтез). Емпіричні (систематичні спостереження над мовленням дітей, дискурсивний аналіз усних висловлювань дошкільників і школярів, писемних висловлювань молодших школярів; аналіз імпліцитних мовних знань, експліцитних знань про мову; співставлення і порівняння якісних показників розвитку усного мовлення дошкільників та писемного мовлення молодших школярів). Результати. Між розвитком мовленнєво-мовної й мовленнєво-метамовної компетентності дітей на дошкільному і шкільному етапах онтогенезу існують закономірні (істотні, об’єктивно існуючі, постійно повторювані) зв’язки, що визначають етапи й форми еволюції індивідуальної L1 і персоніфікованого мовлення дітей. Основою об’єктивізування у школі мовних явищ є виділення й усвідомлення дітьми істотних ознак одиниць мови з опорою на набуту до школи інтуїтивну здатність відчувати інтонаційне й смислове закінчення речень, виражальні відтінки фонетичних, лексичних та граматичних мовних значень, запам’ятовувати традицію поєднання мовних одиниць у процесі мовлення, вникати у зміст лексичних і граматичних значень. Встановлена закономірність: усі діти з високим і достатнім рівнем мовленнєво-мовної компетентності, набутої до школи, без особливих зусиль швидко просуваються у формальному вивченні L1 і всіх предметів шкільного циклу. І навпаки, діти, які прийшли в школу з низьким рівнем розвиненості мовленнємовної компетентності, не виявляють таких успіхів. Дискусії. Мовну компетенцію тлумачимо як генетично й соціально зумовлену здатність дитини, її психічну властивість, яка започатковується, формується і розвивається на тлі мовних знань (імпліцитних) і знань про мову (метамовних знань). Мовленнєву компетентність визначаємо як генетично й соціально зумовлену здатність, яка започатковується, формується й еволюціонує на основі первинних мовленнєвих навичок, а пізніше – в шкільні роки – на базі мовленнєвих умінь і вторинних мовленнєвих навичок, які не тотожні мовленнєвій компетентності. Номінуємо ці дві здатності дітей як “мовленнємовна компетентність”, оскільки мова і мовлення є комплементарними явищами, неподільними в реальному мовленнєвому процесі.