РОЛЬ ДУХОВНИХ ПРАКТИК У ПРОЦЕСІ ДУХОВНО-ІНТУЇТИВНОГО САМОПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Abstract

Стаття присвячена виявленню ролі духовних практик у процесі духовно-інтуїтивного самопробудження особистості. Невід’ємною складовою духовного самопробудження людини є розвинута інтуїція, джерелом якої є дух, який і є пов’язуючою ланкою між світом духовним і земним, що і надає можливість особистості бути провідником і носієм духовних знань. Охарактеризовано види інтуїції залежно від рівня духовного розвитку особистості: інтуїція-передбачення, професійно спрямована інтуїція, духовна інтуїція, яка притаманна духовно пробудженій людині. Розглянуто шляхи духовно-інтуїтивного самопробудження особистості: духовні практики (молитва, медитація); духовне опрацювання відповідних релігійних, духовно-філософських першоджерел, творів високого мистецтва, інформаційно-енергетична взаємодія з якими підвищує духовний рівень людини, пробуджує її духовно-інтуїтивні можливості; знакові події у житті людини (сильне і глибоке кохання, доленосні зустрічі з носіями духовності; духовні кризи, військові конфлікти та протистояння, страждання, втрати, які сприяють зміні свідомості людини, переосмисленню сенсу свого життя, власних ціннісних орієнтацій тощо). Розкрито значення молитви та медитації у процесі духовно-інтуїтивного самопробудження особистості. Як приклад наведено духовні практики «Квітка лотоса», які гармонізують внутрішній світ людини, наповнюють її життєдайною енергією любові, світла, радості, щастя, налаштовують на інформаційно-енергетичну співзвучність, адекватну взаємодію з Духовним світом, сприяють духовно-душевному і фізичному оздоровленню особистості. Представлено результати досліджень науковців щодо впливу стану внутрішнього миру, спокою людини на оздоровлення та гармонізацію соціального довкілля.