Емпірико-психологічні виміри феномену «Слава»

Abstract

У статті аналізується слава як психологічний феномен. З’ясовано, що слава є культурно-історичним феноменом, який супроводжує людство з часів появи перших героїв, як зразків для наслідування. Слава стала уособленням найвищих проявів самореалізації людини, що забезпечувала швидке її просування по драбині сходження на вищі щаблі суспільної ієрархії. Встановлено, що слава пов’язана з психологічними якостями індивіда, які надають певних переваг над іншими. Зазначено, що слава має просторове-часове визначення, оскільки вона є проекцією не тільки індивідуальних якостей конкретної людини, а є поєднанням ситуації та часу, у яких відбувся той або інший славетний вчинок. З'ясувалося, що слава має протилежні зворотні установки (аверсно-реверсні), які проявляються як слава і марнославство особистості. Між славою та її антиподом існує безпосередній зв’язок, оскільки індивід, який прагне до слави часто приходить до марнославства, й навпаки, пихата людина набуває відомості, що часто може супроводжувати її фоновими проявами слави. Емпірично з’ясовано, що дівчата та юнаки переважно позитивно сприймають феномен «слава», вважають, що він значно залежить від зовнішніх чинників та у часі пов’язаний з минулим. Встановлено, що у пошуках слави індивіди з екстернальним та інтернальним локусом контролю продукують різні форми активності. Якщо екстернали можуть проявляти підвищену фізичну агресію та гнів, то інтернали особливо не переймаються прагненням набути популярність та славу, на відміну від попередніх. Ключові слова: героїчне,екстернальний локус контролю, інтернальний локус контролю,марнославство,слава, старші школярі.