Розвиток концепцій природничої освіти в педагогічному дискурсі України (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

У дисертації здійснено комплексний аналіз розвитку концепцій природничої освіти у вітчизняному педагогічному дискурсі, виявлено закономірності цього процесу, визначено тенденції подальшого вдосконалення концепцій природничої освіти України з урахуванням інтеграційних процесів в освіті. Джерельну базу дослідження складають нормативно-правові акти, архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів управління України та Державного архіву Дніпропетровської області, наративні та дидактичні джерела. Установлено, що методологічна основа дослідження розвитку концепцій природничої освіти складається з системи філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових підходів, принципів і методів, які слугують загальними орієнтирами дослідження та інструментами отримання нових знань із заявленої проблематики. Концепція природничої освіти – науковий комплекс поглядів, педагогічних процесів та явищ, які вплинули на формування провідних тенденцій природничої освіти крізь призму природничо-наукового аспекту. Виявлено, що концепції природничої освіти можуть існувати у двох формах: бути експліцитно вираженими, тобто існувати саме у вигляді «концепцій»; бути імпліцитно вираженими, тобто існувати у вигляді навчальних планів, програм навчальних предметів, підручників, методичних 3 рекомендацій, порад для вчителя, розроблених для реалізації законів, постанов, наказів Міністерства освіти відповідного періоду, а також у вигляді власне керівних матеріалів. Розвиток концепцій природничої освіти з їх подальшою освітньою імплементацією є цілісним динамічним процесом постійних кількісних та якісних трансформацій усіх компонентів природничої освіти (сукупності систематизованих знань про закономірності природничих наук, науковоприродничої грамотності, відповідних природничо-наукових компетентностей, умінь і навичок, цінностей, наукового світогляду), який детермінується соціально-економічними, науково-технічними, соціокультурними й організаційно-правовими чинниками та безпосередньо впливає на формування в особистості природничої картини світу. Визначено, що періодизація історико-педагогічних явищ – це поділ цілісної структурної моделі історико-педагогічного феномену, який складається із сукупності соціально-політичних, культурно-історичних, національнокультурних, суспільно-ідеологічних, дидактичних, психологопедагогічних, історико-педагогічних процесів, на темпоральні складові відповідно до певного критерію (ознаки). Опрацювання джерельної бази дослідження, історико-педагогічних праць науковців, дозволило зробити історіографічний аналіз і запропонувати таку періодизацію розвитку концепцій природничої освіти в Україні другої половини ХХ – початку ХХІ ст. за визначеними критеріями (історичний, нормативнозаконодавчий, дидактичний, історіографічний): – стабілізаційний період (1950-ті – 1980-ті рр.): усталена система природничої освіти, що ґрунтувалася на науково-практичних пошуках і реорганізації шкільної освіти загалом; обґрунтування цілей, принципів побудови змісту концепцій природничої освіти; визначення необхідних організаційних форм і методів їх реалізації; розширення поняттєвого апарату відповідно до здобутків науково-технічної революції. Це період реорганізації концепцій природничої освіти в напрямку їх політехнізації; – модернізаційний період (кінець 1980-их – 1990-й рр.): структурне трансформування системи освіти під впливом громадського та педагогічного руху на основі принципів розвитку освіти (демократизація, деуніфікація, деідеологізація, націоналізація), а також під впливом нових для того часу ринкових відносин у виробництві, споживанні, освітніх послугах; організаційна та структурно-змістова перебудова концепцій природничої освіти. Використання досягнень науки у бізнесі сприяло науково-технічній революції та перетворенню науки на одну з важливих виробничих сил. Це період модернізації концепцій природничої освіти в аспекті оновлення змісту природничих предметів у часи нестабільності; – трансформаційний період (1991 р. – дотепер): докорінні зміни в природничій освіті, а отже і в її концепціях, що пов’язано із здобуттям країною державної незалежності, розбудовою вітчизняної освіти та прагненням до відтворення власної концепції природничої освіти з врахуванням європейського досвіду, а саме: – етап інтегрування природничої освіти, науки і виробництва в концепціях природничої освіти (1990-ті – 2000-ті рр.): оновлення розуміння напрямів освітньо-культурного розвитку країни, визначення чинників тривалого реформування системи освіти, специфіки поглядів, практичної діяльності, передового досвіду вітчизняних і зарубіжних педагогів, науковцівприрододослідників, розвиток педагогічної науки, унормування нормативноправової бази природничої освіти та її концепцій, зміни їх змісту, форм і методів реалізації; – етап реформаційних процесів у системі концепцій природничої освіти в умовах євроінтеграції (2010-ті рр.): інтенсивний розвиток концепцій природничої освіти, зумовлений процесами глобалізації, євроінтеграції, інформатизації, транснаціоналізації, співпрацею закладів освіти з роботодавцями та міжнародними організаціями, поступовою зміною змісту освіти на всіх рівнях до умов ринку праці, цільовою освітньою політикою, впровадженням реформ у загальноєвропейському та українознавчому контекстах з посиленням орієнтації освітніх програм на ринок праці; – етап перебудови системи природничої освіти та її концепцій відповідно до реалізації концепції «Нова українська школа» (2016-й рр. – дотепер): оновлення змісту загальної середньої освіти загалом і природничої освіти зокрема на компетентнісних засадах, на ідеях концепції безперервної освіти; модернізація концепцій природничої освіти за принципами STEMосвіти; генерування нового типу знання в умовах діджиталізації; трансформація освітнього середовища на основі його цифровізації. На кожному періоді здійснювані процеси реформування освіти загалом і концепцій природничої освіти зокрема зумовлені багатьма факторами (соціально-політичними, культурно-історичними, національно-культурними, суспільно-ідеологічними), а також ступенем розвитку природничо-наукового та педагогічного дискурсу. За допомогою ретроспективного аналізу нормативно-законодавчих документів, архівних джерел, наукової історико-методичної літератури з’ясовано та схарактеризовано особливості розвитку концепцій природничої освіти у визначені періоди. Позитивними здобутками стабілізаційного періоду розвитку концепцій природничої освіти (1950-ті–1980-ті рр.) були такі: політехнізація природничої освіти; трансформування концепцій природничої освіти на основі найважливіших досягнень природничих наук; модернізація та поліпшення організації освітньо-виховного процесу в школі; творча діяльність учителів; впровадження у практику школи кабінетної системи; стрімкий розвиток практичної спрямованості природничої освіти; застосування дослідницького принципу у навчанні природничих предметів; розвиток пояснювального типу навчального процесу; підвищенням ролі виховного навчання природничих дисциплін (охорона здоров’я, охорона оточуючого середовища, екологічна проблематика тощо); уведення факультативних занять із природничих предметів; запровадження шкільних, районних, обласних, республіканських олімпіад з природничих предметів. Визначено недоліки цього періоду розвитку концепцій природничої освіти: функціонування командно-адміністративної системи радянської школи; поглиблення ідеологізації та денаціоналізації освітньо-виховного процесу; жорстка регламентація діяльності вчителя; відставання природничої освіти від науково-технічного процесу. Установлено, що на першому етапі трансформаційного періоду (1990-ті – 2000-ті рр.) відбулося інтегрування освіти, науки і виробництва, прийнято низку важливих для розбудови освіти документів, в яких визначено загальні положення створення концепцій природничої освіти: мета природничої освіти – розвиток учнів за допомогою засобів навчальних предметів, що складають природознавство як наукову галузь; завдання: формування наукового світогляду і критичного мислення учнів завдяки засвоєнню ними основних понять і законів природничих наук і методів наукового пізнання; вироблення умінь застосовувати набуті знання і приймати виважені рішення в питаннях природокористування; зміст освітньої галузі «Природознавство»: окремі навчальні предмети (астрономія, біологія, географія, фізика, хімія), що відображають основи відповідних фундаментальних наук; інтегровані курси; розвиток профільного природничого навчання (біологічне, екологічне, хімічне, фізичне, географічне спрямування). На етапі реформаційних процесів у системі природничої освіти в умовах євроінтеграції (2010-ті рр.) відбувався інтенсивний розвиток концепцій природничої освіти. Сучасний стан реформування системи освіти, в тому числі й природничої, України характеризується змінами на всіх її рівнях і підсистемах, зумовленими вимогами часу, серед яких: інтеграція вітчизняної системи освіти в світовий освітній простір; адаптація системи освіти до загальноєвропейських вимог щодо критеріїв якості освіти, до умов євроінтеграції та сучасних суспільноекономічних відносин; необхідність забезпечення конкурентоспроможності освіти в інформаційному суспільстві; переорієнтація освітнього процесу на розвиток особистості. Установлено, що спільними засадами освітніх систем західних країн є підходи, пов’язані з орієнтацією на суб’єкті навчання, тобто на особистості того, хто навчається, на його інтересах, потребах, мотивах, здібностях, намірах, бажаннях тощо, а саме: особистісно-діяльнісний підхід, компетентнісний підхід, мотиваційно-цільовий підхід до організації навчання та діяльності суб’єктів освітнього процесу, гуманістичний підхід до проблеми навчання. Конвергентний аналіз концепцій природничої освіти в світовому педагогічному дискурсі дозволив визначити їх спільні риси: природнича освіта здійснюється в межах загального освітнього процесу, узгоджується з ним відповідно до провідних засад, підходів і принципів; в основу концепцій природничої освіти покладено досягнення природничих наук (фізики, хімії, біології, географії, геології, екології); розвиток концепцій природничої освіти відбувається в напрямі інтеграції на всіх рівнях (глобальному, регіональному, особистісному; змістовному, структурному; методичному та ін.). Виявлено, що в міжнародному педагогічному дискурсі головною метою природничої освіти вважають підготовку учнівства до розуміння науки, у формуванні базових знань за допомогою природничих предметів, що дозволяє приймати обґрунтовані особисті рішення щодо пов’язаних із наукою об’єктів, явищ, процесів і станів (здоров’я, довкілля). Визначено спільні для західних країн цілі природничого навчання: формування загальноєвропейської свідомості в аспекті опанування культурного спадку (географія, країнознавство) в перспективі багатьох країн, а не однієї з них; ознайомлення з основами природничих наук і технологій (фізика, хімія, біологія, інформатика); ознайомлення з головними світовими проблемами (екологічними, демографічними, транспортними, безпеки, наркотиків, інфекційних захворювань, штучного інтелекту тощо). Розгляд системи концепцій природничої освіти в країнах Заходу засвідчив, що їх головними засадами є такі: інтеграція змісту природничої освіти; цілісність природничо-наукових знань; розвиток поняттєвого та практико-дієвого мислення здобувачів освіти; формування злагодженого розуміння науки; усвідомлення фундаментальних законів природи; вміння застосовувати природничо-наукові знання в повсякденності, у професійному та суспільному житті. Визначено та схарактеризовано тенденції розвитку сучасних вітчизняних концепцій природничої освіти: гуманізація освіти; інтеграція природничих предметів; модернізація змісту природничих предметів у напрямку їх практичної орієнтації з одночасним збереженням наукового характеру навчальних програм; діджиталізація природничо-наукового освітнього процесу. Модернізація природничої освіти та її концепцій в Україні повинна здійснюватися відповідно до сучасних тенденцій їх розвитку в провідних країнах Заходу з урахуванням та використанням продуктивних вітчизняної ідей і практик. Практичне значення дослідження полягає у тому, що обґрунтовані в дисертаційній роботі висновки й узагальнення можуть бути використані для подальших наукових розробок проблеми становлення та розвитку концепцій природничої освіти в сучасному освітньому процесі завдяки впровадженню спецкурсів та семінарів, а також у підвищенні кваліфікації вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти. Перспективним напрямом подальшого дослідження вважаємо вивчення проблеми становлення та розвитку природничої освіти в Україні протягом століть, створення підручника «Історія природничої освіти в Україні: ґенеза та сьогодення».