Сільськогосподарське районування Харківської області: географічна проблема – екологічні наслідки

Abstract

Виробнича типологія і сільськогосподарське районування – один із найдавніших і найактуальніших напрямів географічної науки, який намагається вирішити проблему відповідності наявної спеціалізації природним можливостям території. На сьогодні спеціалізація головного масиву господарств лісостепової зони (понад 85 % загальної кількості) наближається до монокультурної (виробництво зернових та олійних культур). Це стало наслідком того, що ринкова економіка за останні 20 років об’єктивно «вимила» з переліку галузей спеціалізації галузі тваринництва, які завжди (за рахунок органічних добрив) забезпечували екологічну стабільність агроекосистем. Сучасні ж дослідження з енергетики агроекосистем свідчать про можливість екологізації сільськогосподарського виробництва саме за рахунок диверсифікації його спеціалізації. Об’єктивні умови для цього створює сама природа, «закладаючи» в кожний природний ландшафт відповідний агрокліматичний потенціал. Головне завдання пропонованої статті - відповідь на запитання: наскільки реальна спеціалізація сільськогосподарських підприємств Харківської області відрізняється від природно зумовленої. Визначним бачиться те, що подібні дослідження автор проводив на території області (в руслі написання кандидатської дисертації) 30 років тому. Це дало змогу порівняти стан агроекосистем тридцятирічної давнини з теперішнім. Стаття стала продовженням авторського циклу праць, присвячених дослідженню впливу виробничої типології сільського господарства на екологічний стан агроекосистем.