Алелопатична активність Trifolium repens L. та T. rubens l. (Fabaceae) в умовах національного ботанічного саду імені м. М. М. Гришка НАН України

Abstract

На сьогодні досягнення алелопатії дають змогу досліджувати характер хімічної взаємодії між рослинами як у природних фітоценозах, так і у вирощуванні рослин культурної флори. Ця взаємодія полягає у пригніченні або стимуляції проростання насіння, росту та розвитку передусім особин одного виду та довколишніх видів цього фітоценозу. Алелопатична активність є важливою ознакою для конкуренції та виживання виду на певній території. Біологічно активні сполуки, що є засобом алелопатичної конкуренції, можуть бути виділені у повітря, змиті з поверхні листка на поверхню ґрунту, виділені кореневою системою безпосередньо в ґрунт. Кореневі виділення рослин призводять до ґрунтовтоми, яка є комплексною і ключовою проблемою для сільського господарства, та вимагає правильного чергування та поєднання культур на посівних площах та обов'язкового дотримання режиму відпочинку ґрунтів. Здійснено літературний скринінг вітчизняних і закордонних джерел, які роблять висновок про високу алелопатичну активність рослин роду Trifolium, яка отримала назву "конюшиновтома". У процесі досліджень зроблено висновок, що під час тривалого росту на одному місці рослини T. rubens і T. repens проявляють алелопатичну активність відносно довколишніх рослин. Алелопатичну активність виділень кореневої системи у ризосферному ґрунті та екстрактів надземної частини рослин T. rubens і T. repens встановлювали за методикою А. М. Гродзінського (1973). Для тестування використано однодобові проростки тест-рослин амаранту Amarantus paniculatus. Встановлено, що алелопатична активність ризосферного ґрунту рослин роду Trifolium перебуває у динаміці, внаслідок накопичення виділень (колінів) кореневої системи рослин, із найвищими показниками у кінці вегетаційного періоду. Зроблено висновок, що рослини T. rubens, як кореневі їх виділення, так і екстракти надземних органів, є сильнішими інгібіторами, ніж T. repens. Зроблено узагальнення, що, незалежно від виду рослин роду Trifolium та фази вегетації, екстракти за концентрації 1:10 мають найбільшу інгібуючу активність, за концентрації 1:50 – мають середні показники, за концентрації 1:100 – найменше інгібування. Встановлено закономірність, що зі збільшенням концентрацій розчинів рослин роду Trifolium їх інгібуюча алелопатична активність підвищується. Найсильнішу інгібуючу дію (7,22 %) зафіксовано у рослин T. rubens наприкінці вегетації, найсильнішу стимулятивну дію (113,64 %) – у рослин цього самого виду у фазу цвітіння. Актуальним для майбутніх досліджень залишається встановлення якісного та кількісного вмісту колінів ризосферного ґрунту та біологічно активних речовин надземної частини рослин роду Trifolium.