Зародження та становлення кінезітерапії у Франції (1847–1914 рр.)

Abstract

Вступ. Актуальність роботи полягає в доцільності вивчення напрямів розвитку реабілітації в тих країнах, котрі сьогодні є визнаними лідерами в цій галузі. Мета статті – аналіз історії зародження та становлення кінезітерапії у Франції в другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. У ході дослідження передбачено виконання та- ких завдань: вивчення особливостей зародження й розвитку кінезітерапії у Франції в другій половині ХІХ та на початку ХХ ст., передумов створення в 1900 р. в Парижі Товариства кінезітерапії (Société de kinésithérapie/ SDK), його діяльності, виокремлення фахівців, котрі мали найбільший вплив на ці процеси, а також ті причини, через які методи кінезітерапії не набули широкої популярності в той час. Для досягнення поставленої мети й розв’язання завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний і історико-системний) методів дослідження. Результати. Кінезітерапія зароджується у Франції в другій половині ХІХ ст. У розумінні тогочасних фахівців, це лікування/терапія за допомогою руху й масажу. Із-поміж сучасних дослідників історії кінезітерапії виділяємо, передовсім, Jacques Monet та Rémi Remondière.  Активне формування цього  напряму припадає на кінець ХІХ –  початок  ХХ ст., коли в Парижі створено Товариство кінезітерапії в 1900 р. Найбільший вплив на його розвиток у визначений часовий період мали Horace Stapfer, Just Lucas Championnière, Jules Étienne Marey, Fernand Lagrange, René Mesnard, Maurice Marchais. Своєрідною квінтесенцією їхньої діяльності була публікація в 1912 р. праці «Manuel pratique de Kinésithérapie». Серед причин того, що кінезітерапія не набула поширення, убачаємо неоднозначність терміна «kinésithérapie» і його конкуренцію з терміном «cinésithérapie», відсутність системи універ- ситетської освіти, суперництво з іншими напрямами, зокрема фізіотерапією.