ПОСТАННЯ ПСИХОСОФІЙНОГО ДИСКУРСУ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Abstract

Мета. У дослідженні вперше окреслено проблемне поле започаткування психософійного дискурсу толерантності, який науково проєктується розгорнути за вчинковим принципом В. А. Роменця, а також за методологічними підходами, нормативами і засобами вітакультурної методології наукової школи А. В. Фурмана. Методи. Для реалізації мети наукового пошуку були використані методи: психологічного аналізу, проблемно-комунікативного синтезу, індуктивного переходу від конкретного до загального, логіко-змістової дедукції як сходження від загального до одиничного і конкретного, канонічного вчинення у його психософійному витлумаченні. Результати. В контексті актуальності створення новітньої моделі/концепції толерантності системно розглянуто найбільш значущі точки її ґенези в найважливіших вимірах філософського та наукового осмислення, тенденції розуміння та інтерпретації цього ковітального феномену людського повсякдення, його формовияви суспільного уреальнення і суб’єктного життєзреалізування. Воднораз толерантність розкрито і як важливий концепт сучасного теоретичного мислення і професійного методологування, а також як інтегральну особистісну рису-якість. Однак найважливіша авторська ідея, що сформульована як надзавдання дослідження, полягає в тому, щоб обґрунтувати вчинок толерантності як вузловий осередок життєдіяльності і в першому предметному наближенні визначити його психософійні контури за допомогою системного набору методів: критичного аналізу, рефлексивного синтезу, логічної та емпіричної індукції, смислової дедукції з використанням інтелектуальних засобів миследіяльності і професійного методологічного моделювання. Внаслідок отримано теоретичне обґрунтування моделі вчинку толерантності як взаємодоповнення чотирьох компонентів – ситуаційного, мотиваційного, діяльного і післядіяльного. Таке структурне узмістовлення канонічно організованого вчинення уможливило висвітлення векторів психософії толерантності, аргументування продуктивності розробки психософійного напрямку вивчення толерантності як світоглядної універсалії, котра співвідносить ментальні і мовленнєві, емоційні та інтелектуальні, раціональні та ірраціональні, екзистенційні та моральні складові історичного досвіду людства, збагачує масову свідомість уявленнями про прийнятні форми, методи і засоби соціальних учинків, ситуаційної взаємодії та порозуміння, а відтак програмує життя всіх і кожного згідно із законами гуманності, солідарності, співдружності. Висновки. Проведене дослідження доводить, що евристичний напрям конструктивної розробки розлогої проблематики людської толерантності є не так її детальним психологічним вивченням, як психософійним осмисленням, ціннісним наповненням і вчинково-канонічним зреалізуванням великих спільнот, малих груп і кожної особистості зокрема. Саме це дає змогу світоглядно програмувати життєвий шлях зрілої особи, яка стала на шлях розсудливого вчинення.