ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В СОНАТІ ДЛЯ СКРИПКИ ТА ФОРТЕПІАНО № 2 М. РАВЕЛЯ

Abstract

У статті розглядається інструментальний діалог в камерному творі та деякі методичні аспекти його інтерпретації на прикладі сонати для скрипки та фортепіано № 2 М. Равеля, яка входить в репертуар багатьох камерних ансамблів (в тому числі студентських). Соната аналізується з позицій прояву структурних, драматургічних та ансамблевих особливостей жанру. Багатовимірність Другої скрипкової сонати виражається в унікальній конструкції твору, яку характеризує ігровий тематизм, оркестральність фактури, різноманітні ладогармонічні та інструментальні фарби, виразна ритмопластика та різні види ансамблевої комунікації. Твір відзначається інноваційним використанням інструментального діалогу на який вплинули музичне і культурне середовище Франції початку 20-го століття, включаючи блюз і джаз. Завдяки детальному аналізу партитури виявлено, що М. Равель не відмовляється від класичного жанру сонати, а розуміє його як циклічну композицію з різнохарактерних п’єс, єдиною основою яких є рух. Найбільш показово це демонструє друга, ігрова частина Сонати, сповнена різноманітних ритмічних, структурних, штрихових, фактурних прийомів, що унаочнює уявлення про французьку свободу в розпорядженні музичним часом і простором. Це виявляється в швидкоплинній зміні фактури інструментальних голосів, у використанні обертонової природи фортепіано, мінливості темпу та розмірів, винахідливості артикуляції. Також визначається ряд технічних та художніх особливостей, що сприяють виразному звуковому світу сонати, включаючи використання тонких тембральних варіацій і нетрадиційних акордових зв’язків, що обумовлені особливою чутливістю композитора до ладогармонічного комплексу музичної мови. Нове відкриття виразних можливостей модальної гармонії вплинуло на пошуки у цій галузі М. Равеля та істотно змінило звуковий образ камерного ансамблю. Аналізований тип інструментального діалогу в Сонаті для скрипки та фортепіано № 2 М. Равеля став поштовхом у розвитку ансамблевих взаємовідносин у камерній музиці ХХ століття і мав вплив на пошуки нових видів ансамблевого взаємозв’язку у інших композиторів. Детальний аналіз комунікації інструментів в сонаті сприятиме поглибленню розуміння музикантами та виконавцями творчого процесу М. Равеля, оцінці його музичної спадщини, що в свою чергу спонукатиме виконавців на більш переконливі варіанти інтерпретації для передачі художнього світу композитора.