Бар’єри до впровадження симуляційних технологій у медичній освіті

Abstract

У статті здійснено аналіз бар’єрів до широкого впровадження симуляційних технологій у заклади вищої освіти. Стверджується, що перевага симуляційних технологій полягає у відпрацюванні клінічних навичок у контрольованому симуляційно-навчальному середовищі, що забезпечує зменшення медичних помилок і безпеку ймовірних пацієнтів. Завдяки цим технологіям з’являється можливість симуляції реальних складних клінічних випадків для відпрацювання алгоритму дій і формування вміння приймати рішення, у т.ч. у реабілітації. Аналіз наукових джерел за наукометричною базою даних Web of Science у серпні 2023 року за темою «simulation technologies» дозволив виокремити такі тенденції застосування симуляційних технологій у медичній освіті як формування навичок прийняття клінічних рішень, міжособистісної та мультидисциплінарної взаємодії (навички вербального і невербального спілкування, командної взаємодії) та застосування віртуальної та доповненої реальності для симуляцій.  Симуляційні технології стрімко розвиваються у дистанційній освіті внаслідок пандемії COVID-19 та, зокрема в Україні, внаслідок військових дій. Метою даного дослідження є з’ясування бар’єрів до впровадження симуляційних технологій в освітній процес спеціальності «Терапія та реабілітація». Дослідження проводилося на базі кафедри фізичної терапії, ерготерапії та спортивної медицини Сумського державного університету. Застосовувався якісний метод дослідження: структуроване інтерв’ю. Аналіз інтерв’ю серед професорсько-викладацького складу дозволив зробити висновок про достатню обізнаність із сутністю симуляційних технологій і наявність бар’єрів до запровадження симуляційних технологій. Серед бар’єрів зазначено: недостатній рівень методичної підготовки викладачів до розроблення симуляційних сценаріїв; відсутність обладнаних лабораторій, реабілітаційного обладнання та систем фіксації і спостереження за діями учасників, необхідність підготовки стандартизованих пацієнтів, низький рівень мотивації та завантаженість викладачів. Для успішного впровадження симуляційних технологій у вищу медичну освіту необхідно фокусуватися на трьох провідних аспектах забезпечення симуляцій: методичному; ресурсному (матеріально-технічному); психологічному. Отже, провадження симуляційних технологій у медичні заклади вищої освіти є нагальною потребою. Провідним бар’єром до їх впровадження є недостатній рівень методичної підготовки професорсько-викладацького складу до розроблення і реалізації симуляційних сценаріїв. Наявність симуляційного центру є однією з умов, але не критичною, у контексті успішного симуляційного навчання студентів. Створення симуляційного центру слід розглядати як завдання на перспективу, що потребує відповідного фінансового, технічного та кадрового забезпечення.