Принцип належного урядування у практиці Європейського суду з прав людини: значення для публічного адміністрування та судового правозастосування

Abstract

У статті за підсумками дослідження результатів тлумачення та застосування Європейським судом з прав людини принципу належного врядування склались декілька фундаментальних правових позицій для системи публічного адміністрування, з-поміж яких: 1) бачення держави як єдиного механізму та категоричне неприйняття виправдань порушення державою прав та основоположних свобод, пов’язаних з неналежною комунікацію між адміністративними органами або з іншою внутрішньою дисфункцією публічного адміністрування; 2) необхідність забезпечення достовірності офіційних публічних даних та недопустимість безповоротних негативних наслідків для приватних осіб, які добросовісно покладались на ці дані; 3) цілісність та послідовність у діяльності адміністративних органів, яка виключає відступ від попереднього офіційного визнання державою фактів чи зразка правильного розуміння норми права без належних запобіжних чи компенсаторних заходів; 4) утримання від зміни правил після того, як вже була започаткована процедура, яка має вирішальне значення для прав та обов’язків приватних осіб; 5) ефективність судового оскарження рішень, дій та бездіяльності адміністративних органів та можливість повного поновлення порушених прав або одержання відповідних відшкодувань через адміністративний суд. Cудова система як джерело формування обов’язкових для публічної адміністрації зразків правозастосування під час зміни розуміння та практики застосування певних адміністративно-правових норм має враховувати вимоги принципу належного врядування про: 1) важливість цілісності та послідовності правового регулювання у правовідносинах та необхідність виключення або мінімізації негативних наслідків зміни правового регулювання, що має враховуватись під час прийняття рішень Верховним Судом про відступ від його правових висновків; 2) забезпечення достовірності офіційних даних про право, яким мають керуватись учасники правовідносин, у тому числі загальнообов’язкові правові висновки Верховного Суду, через що нагальним постає забезпечення доступності та зрозумілості цих правових висновків й недопустимість існування неоднакових чинних правових висновків або інших джерел непорозумінь у розумінні права; 3) про покладення ризиків перегляду певного владного рішення, яке вже призвело до правових наслідків, саме на державу, а також про вжиття компенсаторних заходів за обставин, коли непослідовність дій держави призвела до несприятливих наслідків для приватних осіб.