Особливості вмісту кластерину, фракталкіну та ICAM-1 у сироватці крові пацієнтів з діабетичним макулярним набряком і цукровим діабетом 2-го типу залежно від типу цукрознижувальної терапії

Abstract

Однією з головних причин порушення зору в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД) є діабетичний макулярний набряк (ДМН). Нові погляди на фізіологію сітківки ока дозволяють припустити, що діабетичні порушення функції сітківки можуть розглядатися як структурно-функціональні зміни нейросудинної одиниці сітківки ока. Мета: визначити особливості вмісту кластерину, фракталкіну та ICAM-1 у сироватці крові пацієнтів з діабетичним макулярним набряком і ЦД 2-го типу залежно від типу цукрознижувальної терапії. Матеріали та методи. Обстежено 82 пацієнти із ЦД 2-го типу (145 очей), розподіле­них на 4 групи відповідно до форми ДМН. Середній вік пацієнтів становив 65,25 ± 10,85 року, середня тривалість діабету — 14,00 ± 7,05 року (± SD). Критеріями включення у відкрите дослідження була добровільна інформована згода, вік понад 18 років, наявність ЦД 2-го типу. Критеріями виключення були наявність ендокринних захворювань, що можуть привести до ЦД 2-го типу, ЦД 1-го типу, гострі інфекційні захворювання, онкологічні захворювання, декомпенсація коморбідної патології, психічні розлади, прийом нейролептиків, антидепресантів, нейродегенеративні захворювання центральної нервової системи, протеїнурія, пошкодження зорового нерва, глаукома і зріла катаракта. Усім пацієнтам було проведено гормонально-метаболічне (HbA1с, кластерин, фракталкін, sICAM-1) і комплексне офтальмологічне обстеження. Тип цукрознижуючої терапії (ТТер) був прописаний за місцем проживання лікарем-ендокринологом з урахуванням сучасних існуючих протоколів лікування ЦД 2-го типу і складався з дієти, прийому пероральних цукрознижуючих препаратів (ПЦЗП) — Ттер (1) або призначення інсулінотерапії — ТТер (2). Статистичний аналіз результатів дослідження здійснювався в пакеті MedCalc v. 18.11. Результати. Порівняння середніх значень кластерину в пацієнтів з ДМН залежно від типу цукрознижувальної терапії та без урахування форми ДМН виявило статистично значущі відмінності: ТТер (1) — 87,08 ± 3,15 мкг/мл [95% ДІ 82,63–91,54 мкг/мл]; ТТер (2) — 74,79 ± 2,98 мкг/мл [95% ДІ 70,58–78,99 мкг/мл] (р = 0,006). Порівняння середніх значень фракталкіну в пацієнтів з ДМН залежно від типу терапії та без урахування форми ДМН виявило статистично значущі відмінності: ТТер (1) — 1,81 ± 0,09 нг/мл [95% ДІ 1,67–1,94 нг/мл]; ТТер (2) — 2,11 ± 0,08 нг /мл [95% ДІ 1,98–2,23 нг/мл] (р = 0,02). Порівняння середніх значень ICAM-1 у пацієнтів з ДМН залежно від типу терапії та без урахування форми ДМН виявило статистично значущі відмінності: ТТер (1) — 536,3 ± 9,5 нг/мл [95% ДІ 522,7–549,9 нг/мл]; ТТер (2) — 578,5 ± 9,1 нг/мл [95% ДІ 565,7–591,3 нг/мл] (р = 0,002). Висновок. Виявлено більший рівень кластерину крові у хворих із ЦД 2-го типу, які отримують ПЦЗП, порівняно з групою хворих, які отримують інсулінотерапію (р = 0,006); статистично значуще збільшення рівня фракталкіну в крові в групі хворих, які застосовують інсулінотерапію (р = 0,02); статистично значуще збільшення вмісту ICAM-1 в крові у хворих із ЦД 2-го типу, яким призначали інсулінотерапію (р = 0,002).