Порівняльна характеристика використання скловолоконних штифтів та індивідуальних литих культових штифтів при відновленні зубів після ендодонтичного лікування – огляд літератури

Abstract

Актуальність. Ендодонтичне лікування не може вважатись завершеним, допоки зуб, що мав потребу у втручанні в систему кореневих каналів, не є відновленим естетично і функціонально. Лише реставраційна фаза остаточно забезпечує герметизм проведенного ендодонтичного лікування і впливає як на результат лікування в короткі терміни, так і на виживання зубів у довготривалому прогнозі; основною причиною невдач ендодонтичного лікування є невдача відновлення, а не невдача самого ендодонтичного лікування. Тому правильне постендодонтичне відновлення є вирішальним фактором успіху ендодонтичної терапії. Мета дослідження: метою даного дослідження було виявити наявні сучасні літературні дані щодо ефективності використання найбільш поширених в Україні засобів для штифтового відновлення зубів. Матеріали та методи. Огляд літератури здійснювався на підставі аналізу літературних джерел з використанням паперових носіїв та електронних баз даних PubMed, MedLine, The Cochrane Library, Google Scholar. Результати. Тип зуба є важливим фактором, який слід враховувати при плануванні реставрації зубів, після ендодонтичного лікування. Препарування зуба зі створення ферул-ефекту сприяє збереженню механічної цілісності реставраційних елементів, незалежно від типу штифта чи типу зуба. Загалом, литі культові штифти можуть переносити більші навантаження, але у лабораторних дослідженнях спричиняють більше критичних переломів (переважно фрактур і тріщин нижньої третини кореня), на відміну від скловолоконних штифтів. Багато досліджень підтверджують гіпотезу про те, що зміни структурної цілісності, пов’язані з препаруванням порожнини та наявними дефектами твердих тканин, значно сильніше, ніж фізичні або хімічні зміни в тканині зуба, збільшують частоту переломів у зубах з лікованими кореневими каналами, порівняно з вітальними зубами. Штифт, зазвичай, встановлюється, щоб забезпечити ретенцію коронки в зубі із значною втратою коронкової структури. Штифтова конструкція не зміцнює зуб; міцність зуба, його стійкість до перелому, визначається залишковою структурою зуба та навколишньою альвеолярною кісткою. Встановлення штифта може збільшити частоту переломів кореня, особливо у випадках значно розширеного кореневого каналу. У клінічних дослідженнях не виявлено клінічної різниці, особливо для зубів з повноцінним ферул-ефектом. Висновки. Тип зуба є важливим фактором, який слід враховувати при плануванні реставрації зубів, після ендодонтичного лікування. Препарування зуба зі створення ферул-ефекту сприяє збереженню механічної цілісності реставраційних елементів, незалежно від типу штифта чи типу зуба. Загалом, литі культові штифти можуть переносити більші навантаження, але у лабораторних дослідженнях спричиняють більше критичних переломів (переважно фрактур і тріщин нижньої третини кореня), на відміну від скловолоконних штифтів. У клінічних дослідженнях, де безпосередньо порівнювали дві групи штифтових конструкцій, у термін до 9 років не виявлено клінічної різниці, особливо для зубів з повноцінним ферул-ефектом.