Abstract
Мета роботи: дослідити вплив перфузійного тиску та застосування вазопресорів на частоту виникнення післяопераційних панкреатичних фістул (ПОПФ) та інших ускладнень у пацієнтів після панкреатодуоденектомії. Оскільки ПОПФ є одним із найсерйозніших ускладнень, що вимагає тривалого лікування та може призвести до збільшення летальності, знання про фактори ризику їх виникнення є критично важливими для оптимізації післяопераційного менеджменту.
Матеріали і методи. Аналіз охопив 234 пацієнтів, що перенесли панкреатодуоденектомію протягом 2022–2023 років. Дослідження базувалося на ретроспективному огляді даних, зібраних у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова. Вивчали перфузійний тиск, застосування вазопресорів, тривалість операції, текстуру кукси підшлункової залози, а також використання профілактичної антибіотикотерапії.
Результати. У нашому дослідженні, яке включало з 234 пацієнти (150 чоловіків та 84 жінки, середній вік 68 років) було виявлено, що панкреатичні фістули (ПОПФ) виникли у 44 пацієнтів (18,8 %), з яких 27 випадків були класифіковані як ступінь B (61,36 %) та 17 випадків – як ступінь C (38,64 %) згідно з класифікацією ISGPS. Середня тривалість операції становила близько 356 хвилин. Аналіз показав, що зниження перфузійного тиску на 1 мм рт. ст. значно (p<0,05) підвищує ризик ПОПФ на 158 %. Дозування вазопресора норепінефрину не продемонструвало статистично значимого впливу на ризик ПОПФ (p>0,05), що свідчить про можливість безпечного використання вазопресорів для корекції гіпотензії, не збільшуючи ризик ускладнень.
Статистичний аналіз виявив значущу різницю показників середнього перфузійного тиску між групами з ПОПФ та без нього, де група без ПОПФ мала вищий середній перфузійний тиск (71,15 мм рт. ст.), порівняно з групою з ПОПФ (66,55 мм рт. ст.) з p-критерієм приблизно 6,91×10−7. Тривалість операції також значимо відрізнялася і була довшою у випадках з ПОПФ (391,05 хвилин) порівняно з випадками без ПОПФ (348,01 хвилин), з p-критерієм 0,0057. Однак, середній обсяг крововтрати, хоча й був вищим у групі з ПОПФ, не досяг статистичної значимості (p=0,0554), що свідчить про відсутність значущої різниці за цим показником.
За результатами ROC-аналізу було визначено, що перфузійний тиск нижче 69,35 мм рт. ст. асоціюється зі значним підвищенням ризику ПОПФ, що може слугувати пороговим значенням для ідентифікації пацієнтів високого ризику та впровадження відповідних профілактичних заходів. Площа під ROC-кривою (AUC) становить приблизно 0.76, що підтверджує добру діагностичну здатність моделі відрізняти випадки з ПОПФ від випадків без ПОПФ.
Ці результати підкреслюють важливість моніторингу перфузійного тиску як критичного фактора для запобігання розвитку ПОПФ після панкреатодуоденектомії, а також важливість додаткових досліджень для оптимізації використання вазопресорів у цій категорії пацієнтів.
Publisher
Ternopil State Medical University