ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ ГЕПАТИТУ В В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ЕПІДЕМІЇ COVID-19 ТА ВОЄННОГО СТАНУ

Abstract

Гепатит В залишається серйозною глобальною медико-соціальною проблемою. Пандемія COVID-19 перервала позитивні зрушення у виконанні Глобальної стратегії ВООЗ щодо боротьби з вірусними гепатитами через затримки скринінгу, діагностики, початку лікування пацієнтів тощо. В Україні криза COVID-19 посилилася кризою воєнного стану. У 2020–2021 рр. в Україні кількість зареєстрованих випадків гепатиту В суттєво зменшилася порівняно з 2015–2019 рр., значніше для хронічного гепатиту В. Починаючи з 2022 р., попри війну та неповну звітність, захворюваність почала помірно зростати, а в 2023 р. для хронічної інфекції наблизилась до «доковідного» рівня. У 2022–2023 рр. підйом захворюваності на гострий гепатит В спостерігався серед дітей до 1 року, 1–4 та 5–9 років, тобто тих, які повинні бути захищені вакцинацією. Рівень охоплення вакцинацією проти гепатиту В в Україні є незадовільним – протягом 2015–2023 рр. він дорівнював 25,4–79,8 %, що значно нижче рекомендованого ВООЗ, і показники охоплення суттєво відрізняються за регіонами України (58,0–98,9 % у 2023 р.). У середньому з 6 осіб із виявленим HBsAg при діагностичному обстеженні лише 1 потрапляла до офіційної реєстрації та, ймовірно, – до медичного спостереження. Зростання в динаміці 2020–2022 р. частоти виявлення маркера вірусу гепатиту В (HBV), а саме HBsAg, серед дітей, народжених від матерів-носіїв HBsAg, дітей 1-го року життя – реципієнтів крові та її компонентів, хворих на венеричні хвороби, пацієнтів наркодиспансерів, тих, які довго перебувають на стаціонарному лікуванні, дітей дитячих будинків та спецінтернатів слід розглядати з позиції ризиків реалізації природних і штучних шляхів передачі HBV. Епідемічна ситуація з гепатиту В, який відносять до інфекцій, актуальних під час війни, в Україні залишається напруженою, кількісно недооціненою, з тенденцією до погіршення.