ВПЛИВ ЦИТОПРОТЕКТОРНОЇ ТА МЕТАБОЛІЧНОЇ ТЕРАПІЇ НА ДИНАМІКУ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ КОРОНАРНИЙ СИНДРОМ (STEMI), ЩО РОЗВИНУВСЯ НА ТЛІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2-ГО ТИПУ

Abstract

РЕЗЮМЕ. Наявність цукрового діабету 2-го типу (ЦД2) у хворих на гострий коронарний синдром (ГКС) обмежує можливість застосування ранніх інвазивних коронарних втручань і визначає тактику медикаментозної підготовки до оперативних втручань та профілактики ускладнень, а тяжкість клінічного та психоемоційного стану таких пацієнтів обґрунтовують важливість і доцільність оцінки інтегрального показника якості життя як критерію ефективності та доцільності проведених лікувальних заходів. Мета – оцінити динаміку показників якості життя з використанням опитувальника Euroqol Group EQ-5D-5L у хворих із ГКС(STEMI) на тлі ЦД 2-го типу та з високим ризиком розвитку кардіальних ускладнень на стаціонарному етапі лікування під впливом метаболічної (інгібітора SGLT2 дапагліфлозину) та цитопротекторної (L-карнітину) терапії. Матеріал і методи. Обстежено 75 хворих із ГКС(STEMI) на тлі ЦД2: 38 хворих основної групи, яким проведено ургентну балонну ангіопластику та стентування інфарктзалежної коронарної артерії, додатково отримували L-карнітин та дапагліфлозин, а 37 хворих групи порівняння отримували лише стандартне протокольне лікування. Контрольну групу склали 28 хворих на STEMI без коморбідної патології, яким також проведені ургентна коронарна ангіопластика, стентування та протокольне медикаментозне лікування. Пацієнтам, окрім загальноклінічних, лабораторних та інструментальних методів, додатково проводили моніторування ЕКГ, трансторакальну ЕхоКГ і КАГ для оцінки тяжкості ураження ВА та визначали якість життя за опитувальником EQ-5D-5L. Результати. У вихідному стані у хворих обох груп тяжкість клінічного стану суттєво не відрізнялась і була зумовлена типовими проявами ГКС та ЦД2. У пацієнтів основної групи додаткове застосування L-карнітину та дапагліфлозину на фоні протокольного лікування приводило до 100 % ліквідації ангінозного синдрому та зниження ФК ГСН до І–ІІ. У пацієнтів групи порівняння і через 5 діб спостерігали дискомфорт в грудній клітці (у 53,1 %) та ГСН клас Killip II–ІІІ у 50,0 % хворих. Динаміка показників тропоніну та креатинфосфокінази у пацієнтів обох досліджуваних груп свідчила про припинення некрозування кардіоміоцитів уже в перші дні лікування, але в хворих групи порівняння їх рівні і на п’яту добу не досягли референтної норми. Встановлено також достовірно вищу клінічну ефективність комплексного лікування щодо реперфузійних порушень ритму та проявів гострої серцевої недостатності, які реєструвались, відповідно, у 13,3 % хворих основної групи проти 32,1 % в групі контролю, а шлуночкові тахікардії та фібриляція шлуночків у них розвивались утричі рідше. У вихідному стані пацієнти обох досліджуваних груп оцінювали якість свого життя відносно низьким балом (25,83±10,37) ум.од. та (26,24±10,18) ум.од. В процесі проведення стандартної програми лікування у пацієнтів з ГКС в поєднанні з ЦД2 спостерігали суттєве покращення самопочуття, індекс якості життя в цілому зріс на 70,2 %. Одночасно відзначимо достовірно вищу оцінку якості життя у пацієнтів після курсу комплексного лікування з включенням L-карнітину та дапагліфлозину, у них індекс якості життя покращився в середньому на 238,6 % і досяг рівня (87,5±9,4) у.о. При додатковому застосуванні L-карнітину та дапагліфлозину найкращі результати отримано щодо оцінки пацієнтами зниження загруднинного болю/дискомфорту та відчуття тривоги/депресії і дещо нижчі показники рухової активності. Застосування стандартного лікування супроводжувалось достовірною регресією лише показника больового синдрому, але тяжкий загальноклінічний стан пацієнтів цієї групи сприяв посиленню ознак тривоги та депресивної поведінки наприкінці стаціонарного курсу лікування. Висновки. Застосування курсу комплексної медикаментозної терапії з включенням L-карнітину та дапагліфлозину в перед- та післяопераційний періоди у хворих на ГКС в поєднанні з ЦД2 приводило до покращення клінічного стану, відновлення параметрів центральної і периферичної кардіогемодинаміки та достовірного зменшення частоти розвитку реперфузійних аритмій та лівошлуночкової недостатності. Одночасно у пацієнтів цієї групи отримано найкращі результати щодо оцінки ними зменшення загруднинного болю/дискомфорту та відчуття тривоги/депресії і дещо нижчі щодо рухової активності, а застосування стандартного лікування супроводжувалось лише достовірною регресією показника больового синдрому, але тяжкий загальноклінічний стан пацієнтів сприяв посиленню ознак тривоги та депресивної поведінки.