ІНДЕКС МАСИ ТІЛА ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР ТРИВАЛОСТІ ЖИТТЯ ТА СПОСОБИ ЙОГО КОРЕКЦІЇ

Abstract

РЕЗЮМЕ. Мета – відслідкувати динаміку змін поглядів на ожиріння, проаналізувати світовий досвід останнього десятиліття в пошуках ефективного лікування цього захворювання. Матеріал і методи. Здійснення системного аналізу було виконано шляхом використання пошукових систем наукової інформації, зокрема PubMed, Medscape, ScienceDirect, Google Scholar, UpToDate. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний метод. Результати. Ожиріння пов’язане з численними ускладненнями: метаболічними, механічними, психічними. Доведено, що із збільшенням ІМТ зменшується тривалість життя. ІМТ є найкориснішим показником надмірної ваги та ожиріння, оскільки він однаковий для обох статей і для всіх вікових груп дорослих. Схуднення на 5–10 % від початкової маси знижує частоту виникнення цукрового діабету 2-го типу; серцево-судинної смертності; веде до покращення ліпідного профілю крові; нормалізації артеріального тиску; зменшення тяжкості обструктивного апное уві сні; покращення якості життя, пов’язаного із здоров’ям. Ожиріння має величезний вплив на очікувану тривалість життя. Розраховано, що до 70 років доживатимуть майже 80 % осіб, які мали нормальний ІМТ у віці 35 років; проте при ІМТ 30–35 кг/м2 ця частка зменшується до близько 70 %; при ІМТ 35–40 кг/м2 до ~62 %; при ІМТ 40–50 кг/м2 доживає до 70 років тільки половина. Зниження ваги на 5–10 % приводить до значного клінічного ефекту при наступних патологічних станах: остеоартриті, нетриманні сечі, гастроезофагеальній рефлюксній хворобі, синдромі полікістозних яєчників. Висновки. Ожиріння, за визначенням Асоціації медицини ожиріння, справді є хронічним рецидивним багатофакторним нейроповедінковим захворюванням, при якому збільшення жиру в організмі сприяє дисфункції жирової тканини та аномальній фізичній силі жирової маси, що призводить до несприятливих метаболічних, біомеханічних та психосоціальних наслідків для організму. Навіть незначне зниження маси тіла достовірно покращує загальний стан пацієнта, позитивно впливаючи на перебіг супутніх захворювань, покращує лабораторні показники та подовжує тривалість життя пацієнта. Доведено, що лише комбінований індивідуальний підхід до пацієнта з активним залученням його до лікування дає позитивний і, найголовніше, тривалий ефект.