ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСНОВНИХ КЛАСІВ ПРЕПАРАТІВ В ЛІКУВАННІ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ В ОСІБ СТАРШИХ ВІКОВИХ ГРУП

Abstract

Значна смертність та низька якість життя хворих зумовили необхідність активного пошуку комбінацій  препаратів, які б сприяли зменшенню ймовірності розвитку ускладнень і покращували прогноз перебігу кардіоваскулярних захворювань. Мета – особливості використання та ефективність основних класів препаратів для лікування ішемічної хвороби серця (ІХС) в осіб старших вікових груп. Матеріал і методи. Було проаналізовано 220 історій хвороб пацієнтів віком 60–90 років з ІХС, які перебували на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у відділенні кардіології ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМНУ» в період 1997–2003 та 2015–2017 рр. Визначали частоту застосування окремих класів препаратів на цих етапах спостереження, частоту призначення різних схем лікування та їх вплив на тривалість життя осіб літнього віку, хворих на ІХС. На другому етапі роботи було також проведено аналіз історій хвороб 488 пацієнтів, яких спостерігали в 1997–2017 рр. залежно від наявності інфаркту міокарда (ІМ) в анамнезі. За початкову точку спостереження було обрано дату першої госпіталізації в кардіологічне відділення. Всіх обстежених було вперше госпіталізовано в стаціонар і в подальшому їх спостерігали з основним діагнозом ІХС: стабільна стенокардія напруги І–III ФК, СН 0–ІІ б. Кінцевими точками спостереження вважали останню госпіталізацію на момент 2017 р. або настання смерті пацієнта. Як кінцеву точку було обрано смерть пацієнта, на основі якої вивчали показник тривалості життя (який визначали роком/віком смерті) або вік на момент 2017 року. Результати. За даними спостереження відзначено, що в 1997–2003 рр. найчастіше призначуваними групами були: β-блокатори (57,2 %), іАПФ (75,2 %), АСК (73,7 %), статини 60,1 % і препарати нітрогліцеринового ряду (31,0 %). Сартани призначали 10,67 %, БКК – 26,2 %. У 2015–2017 рр. препарати з групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, за даними аналізу, стали призначатися в 81,1 % випадків. Значно менше застосовували препарати нітрогліцеринового ряду – 17,9 %. Зросла поширеність призначення антигіпертензивних препаратів: β-блокаторів (80,3 %), блокаторів кальцієвих каналів (58,9 %), інгібіторів рецепторів ангіотензину ІІ (35,0 %). Ацетилсаліцилову кислоту призначали у 83,7 % випадків. Аналіз терапії хворих, які перенесли інфаркт міокарда (ІМ), свідчить про недостатнє призначення препаратів основних класів: АСК отримували 76,2 %, статини 66,4 %, бета-блокатори 73,7 %, ІАПФ 69,0 %. У результаті застосування логістичної регресії було побудовано рівняння, згідно з яким може бути спрогнозована ймовірність розвитку інфаркту залежно від того, якими препаратами лікують хворого, крім того, за даними нашої моделі можна модифікувати терапію хворих, зменшувати ймовірність розвитку ІМ. Висновки. Отримані результати свідчать, що найбільш ефективні комбінації лікування осіб з ІХС, що впливають на тривалість життя, були у хворих, які приймали АСК, статини і бета-блокатори – (81,4±3,16) року, АСК, статини і ІАПФ – (80,1±1,71) року.