ДИСФУНКЦІЯ ПЛАЦЕНТИ У ВАГІТНИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ

Abstract

Мета дослідження – оцінити поширення посттравматичного стресового розладу серед вагітних із ознаками дисфункції плаценти. Матеріали та методи. Дослідження проведено на базі клінічних підрозділів кафедри акушерства та гінекології Одеського національного медичного університету (м. Одеса) у 2022 році. Обстежено 35 вагітних віком 20–35 років із ознаками дисфункції плаценти (основна група) та 30 вагітних з фізіологічним перебігом вагітності того ж віку (контрольна група). Для верифікації дисфункції плаценти використовували такі критерії: наявність змін фетоплацентарного кровотоку, наявність симетричної або асиметричної гіпотрофії плода, ознаки дистресу плода, гормональний дисбаланс (підвищення концентрації у крові плацентарних гормонів при одночасному зниженні фетальних, в тому числі високі рівні плацентарного лактогену, хоріонічного гонадотропіну, низькі рівні естрогенів, прогестерону, альфа-фетопротеїну), зміни активності ферментів (лужна фосфатаза, окситоциназа). Для визначення ознак посттравматичного стресового розладу використовували структуроване клінічне діагностичне інтерв’ю та клінічну діагностичну шкалу CAPS-5. Cтатистичну обробку проводили методами дисперсійного та кореляційного аналізу за допомогою програмного забезпечення Statistica 14.0 (TIBCO, США). Результати дослідження та їх обговорення. Середній вік вагітних основної групи склав (28,1±0,3) року, контрольної – (27,3±0,4) року (p>0,05). В обох групах переважали першовагітні (відповідно, 54,3 % та 63,3 %). Ознаки ЗВУР визначені у 91,4 %  випадках у вагітних основної групи, порушення фетоплацентарного кровотоку – у 100 % випадків, зміни церебрального кровотоку плода після 32 тижня гестації – у 17,1 % випадків. У всіх випадках ПД відзначалися зміни у гормональному профілі. При оцінці поширення посттравматичного стресового розладу у жінок обох клінічних груп визначене суттєве переважання частоти виявлення подібних випадків в основній групі (8 або 25,7 % проти 2 (6,7 %) у контрольній групі, χ2=4,17 df=1 р=0,04). У всіх вагітних прояви посттравматичного розладу тривали більше місяця, інтенсивність їх відповідала (62,2±1,1) бала в основній групі та (63,5±5,8) бала – в контрольній. Найчастіше причинами виникнення посттравматичного стресового розладу у вагітних є наявність акушерських або перинатальних ускладнень під час попередніх вагітностей, статус біженки/переселенки з тимчасово окупованих територій та втрата близької людини (чоловік, брат, батько, мати тощо) внаслідок військових дій або з інших причин. Висновки. Частота виявлення ознак посттравматичного стресового розладу у вагітних із компенсованою дисфункцією плаценти у 3,5 раза вища, аніж при фізіологічному перебігу вагітності. Найчастіше причнами виникнення посттравматичного стресового розладу у вагітних є наявність акушерських або перинатальних ускладнень під час попередніх вагітностей, статус біженки/переселенки з тимчасово окупованих територій та втрата близької людини (чоловік, брат, батько, мати тощо) внаслідок військових дій або через інші причини.