КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МЕДСЕСТРИ – ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ НА ДОДИПЛОМНОМУ ЕТАПІ НАВЧАННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Abstract

Вступ. У світлі інтеграції медичної освіти України в міжнародний простір професійну підготовку майбутніх медсестер розглядають у рамках компетентнісного підходу. Однією з ключових професійних компетентностей медсестри є здатність ефективно комунікувати в системі охорони здоров’я. Мета роботи – проаналізувати дані наукової літератури щодо вивчення проблеми формування комунікативної компетентності медсестри на додипломному етапі навчання в Україні. Основна частина. Комунікативна компетентність медсестри на сьогодні є кваліфікаційною вимогою до випускників, її включено в освітні стандарти. Однак перелік професійних комунікативних навичок є досить широким. З огляду на це, за кордоном у медичній освіті застосовують поетапний підхід до опанування комунікативної компетентності студентами. На додипломному етапі починають з базових комунікативних навичок (уміти правильно комунікувати з пацієнтами під час обстеження і проведення медичних маніпуляцій, активно слухати, надавати інформацію пацієнтам та їх родичам, узгоджувати спільні рішення тощо) з наступним опануванням складніших навичок. Значну кількість наукових досліджень з медичної комунікації в Україні присвячено розробці визначення поняттєво-категорійного апарату комунікативної компетентності, комунікації для координації роботи ланок системи охорони здоров’я, риторичній культурі й лінгвістичній складовій професійної комунікації, психологічним та етико-деонтологічним аспектам тощо. Дещо менше уваги приділено пошуку форм, методів і засобів навчання медичної комунікації та засобів оцінювання готовності студентів до професійної діяльності. Компетентнісний підхід до навчання потребує більш практично-орієнтованого фокуса на базові комунікативні навички, які медсестра повинна вміти застосовувати у щоденній практиці; такий підхід, за даними наукових публікацій, представлений рідко. Висновки. Додипломна підготовка студентів медичних коледжів України повинна включати формування базових комунікативних навичок з наступним опануванням складніших її елементів. Для ефективної розробки навчальних програм необхідний системний та більш практично-орієнтований підхід, що ґрунтується на кращих закордонних практиках.