РОЛЬ УШКОДЖЕННЯ ШКІРИ У РОЗВИТКУ ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ В НИРКАХ ЗА УМОВ ПОЄДНАНОЇ ТРАВМИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ PRP-ТЕРАПІЇ

Abstract

Вступ. При травмі воєнного і мирного часу домінують ураження кінцівок, які нерідко супроводжуються ушкодженням м’яких тканин з відокремленням значної частини шкіри та підшкірної клітковини від підлеглої фасції, м’язів або кісткової поверхні. Додаткове ушкодження шкірних покривів за умов поєднаної травми здатне поглиблювати розвиток системних порушень, у тому числі й оксидативного стресу. Мета дослідження – зʼясувати роль ушкодження шкіри у розвитку оксидативного стресу в нирках за умов поєднаної травми та оцінити ефективність застосування PRP-терапії. Методи дослідження. Експерименти виконано на 156 статевозрілих білих щурах лінії Вістар масою 200–220 г. У 1-й дослідній групі моделювали скелетну травму, викликаючи закритий перелом стегнової кістки та гостру крововтрату в межах 20 % обʼєму циркулюючої крові, у 2-й – додатково ушкоджували шкіру розміром 2×2 см, у 3-й – тваринам з поєднаною травмою внутрішньодермально вводили збагачену тромбоцитами алогенну плазму. Через 3, 7, 14, 21 та 28 діб після моделювання травм у тканинах кіркового і мозкового шарів нирки визначали маркер оксидативного стресу – антиоксидантно-прооксидантний індекс (АПІ). Результати й обговорення. Модельована скелетна травма сприяла розвитку оксидативного стресу в кірковому і мозковому шарах нирки, про що свідчило зміщення антиоксидантно-прооксидантного балансу в бік домінування прооксидантних механізмів. Порушення мали фазовий характер з першим посиленням через 3 доби експерименту, другим, меншим за амплітудою, – через 21 добу. Величина АПІ зменшувалася пропорційно до тяжкості ушкоджень. Застосування PRP-терапії у щурів з поєднаною травмою, порівняно з тваринами без корекції, призводило до збільшення величини АПІ у кірковому шарі нирки через 21 і 28 діб експерименту, в мозковому шарі – починаючи із 14-ї доби. Висновки. Нанесення скелетної травми, ускладненої механічним ушкодженням шкіри, супроводжується хвилеподібним посиленням оксидативного стресу в кірковому та мозковому шарах нирки, що проявляється більшим зменшенням величини АПІ з двома періодами максимальних порушень – через 3 і 21 доби експерименту. Застосування PRP-терапії сприяє меншим порушенням величини АПІ в кірковому шарі нирки, починаючи з 21-ї доби експерименту, в мозковому – починаючи із 14-ї доби.