ВІТАМІН D ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ ПІДСИЛЮВАЧ ЕФЕКТИВНОСТІ АЛЕРГЕН-СПЕЦИФІЧНОЇ ІМУНОТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ З АЛЕРГІЧНИМ РИНІТОМ, СЕНСИБІЛІЗОВАНИХ ДО ПИЛКУ АМБРОЗІЇ

Abstract

Метою нашої роботи було визначити вплив вітаміну D (ВD) як підсилювача алерген-специфічної імунотерапії (АІТ) на патогенетичні механізм розвитку імунотолерантності у пацієнтів з алергічним ринітом (АР), сенсибілізованих до пилку амброзії. Матеріали і методи. В роботі проаналізовано результати лікування 125 пацієнтів з АР із сенсибілізацією до пилку амброзії, яким була проведена АІТ. Всіх пацієнтів було поділено на 2 групи відповідно до методики проведення АІТ (монотерапія АІТ чи комбінація АІТ з ВD). Визначали такі показники: рівень інтерферону-гама (ІFN-γ), інтерлейкінів (IL-4, IL-10, IL-13), трансформуючого фактору росту-бета (TGF-β), загального імуноглобуліну E (IgE) та імуноглобуліну E до мажорного алергену амброзії (sIgE Amb a1) у сироватці крові пацієнтів до початку АІТ та через рік після початку АІТ. Також аналізували клінічні прояви АР за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) і частоту використання антигістамінних лікарських засобів (АГ), та топічних назальних глюкокортикостероїдів (тГКС) до лікування АІТ та через рік після початку АІТ. Результати та їх обговорення. Через рік лікування АІТ обидві групи мали значне покращення клінічних проявів за ВАШ (7,4 до лікування, 3,5 після лікування в групі 1 (p <0,05); та 7,9 і 1,8 відповідно у групі 2 (p<0,05). Спостерігалося зниження споживання АГ і тГКС в обох групах, але тільки у групі 2 різниця була достовірною (p <0,05). Крім того, група 1 показала збільшення рівнів tIgE та Аmb a1 IgE, в той час у групі 2 вони знизилися, але відмінності були достовірними лише між рівнями Аmb a1 IgE (p < 0,05). При оцінці ТGF-β було встановлено підвищення його рівня через 12 місяців після початку лікування в обох групах, але тільки у групі 2 його збільшення було достовірне (p < 0,05). При порівнянні рівнів досліджуваних цитокінів між двома групами через 12 місяців після початку лікування достовірну відмінність було виявлено тільки за рівнем ТGF-β. Також було встановлено підвищення рівнів ІFN-γ, IL-10 та зниження рівня IL-4 та IL-13 у обох групах, що було більш характерним для пацієнтів групи 2, де зміна цих показників була достовірна (p < 0,05), тоді як пацієнти групи 1 демонстрували лише незначні коливання рівнів цих показників. Однак достовірної відмінності рівнів цих цитокінів між досліджуваними у групах через 12 місяців після початку лікування виявлено не було. Висновки. Покращення результатів лікування пацієнтів з АР з використанням комбінації АІТ та ВD може досягатися шляхом індукування продукції інгібуючих цитокінів, які, у свою чергу, можуть знижувати диференціювання Th2-лімфоцитів і відповідно, кількість специфічних IgE, а також можуть сприяти диференціюванню регуляторних Т-лімфоцитів (Tregs).