ҐЕНЕЗА ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ ПРОБЛЕМИ ПОВСЯКДЕННЯ

Abstract

   Мета статті полягає у виявленні особливостей формування філософсько-методологічних підвалин підходу до визначення соціогуманітарної категорії «повсякдення» та розвитку дискусії її осмислення крізь призму історичної перспективи. Розглядається ґенеза та становлення поняття «повсякденне життя» як об’єкта феноменології, структуралізму та екзистенціалізму. Методологія дослідження базується на принципах систематичності та історизму. Характер завдань зумовив звернення до компаративно-аналітичного методу. Проблематика генеалогії сприйняття повсякдення як категорії соціогуманітарних наук визначила використання в якості основного підходу «історію ідей» та систематичну генеалогію. Наукова новизна полягає у спробі розглянути питання ґенези поняття «повсякдення» не в телеологічних контекстах «еволюції ідеї у філософській науці», а як історіографічного феномену філософських та соціологічних підходів. Це дозволяє розширити рамки також й історичних підходів до повсякдення.   Висновки. У ході дослідження феномен повсякдення було розглянуто з погляду різних філософських шкіл та течій, зокрема, феноменології та структуралізму. Виявлено, що соціологія більшою мірою сприяла поширенню інтересу до повсякдення, ввівши його до обігу багатьох дисциплін гуманітарного циклу. Наріжним каменем усіх досліджень повсякдення став феноменологічний підхід, який стимулював інтерес до реальних, а не абстрактних явищ та процесів життя. У свою чергу підхід екзистенціалістів до повсякдення виявився тупиковим і не збагатив арсенал соціальних наук новим інструментарієм. Найбільш ґрунтовний внесок у наукову розробку повсякдення зробили структуралісти, вийшовши за межі суто філософських рамок на поле соціології та історії.