Вплив умісту імунологічних маркерів у внутрішньоочній рідині на прогресування вікової макулярної дегенерації після хірургічного лікування катаракти

Abstract

Актуальність. Катаракта часто поєднується з віковою макулярною дегенерацією, але досі є сумніви щодо впливу факоемульсифікації на прогресування вікової макулярної дегенерації. Мета дослідження: проаналізувати вплив вмісту імунологічних маркерів у внутрішньоочній рідині на прогресування вікової макулярної дегенерації після хірургічного лікування катаракти. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 86 пацієнтів (93 ока) — 37 чоловіків і 49 жінок віком від 60 до 82 років, яким була проведена факоемульсифікація катаракти (ФЕК — імплантація м’якої інтраокулярної лінзи на апараті Infiniti фірми Alcon, USA). Оцінювали стадію вікової макулярної дегенерації (ВМД) за класифікацією Американської академії офтальмологів (AREDS, 2001). Обстежували пацієнтів через 1, 3, 6, 12 і 18 місяців після операції. Для статистичної обробки отриманих даних використовували програми Statistica 10 (StatSoft, Inc., USA) і MedCalc Statistical Software 18 (MedCalc Software bvba, Belgium). Результати. У 69,9 % очей із катарактою була наявна ВМД: рання і проміжна стадії (категорії 2 і 3 AREDS) були виявлені у 16,1 % випадків, пізня стадія (категорія 4.1 AREDS) — у 25,8 %, ексудативна форма (категорія 4.2 AREDS) — у 28,0 %. Гострота зору (ГЗ) до операції ФЕК відповідала стадії ВМД: була гіршою при категорії 4 AREDS. Для оцінки прогресування ВМД було розроблено індекс прогресування (ІПВМД), який характеризує середню швидкість змін клінічних проявів ВМД. З’ясовано, що у 12,9 % пацієнтів після ФЕК вперше встановлено діагноз ВМД; у цілому розвиток і прогресування ВМД після втручання відмічено у 33,3 % (ІПВМД > 0). Пацієнти без прогресування ВМД були на 6 років молодші за тих, хто мав прогресування (р = 0,001). При ІПВМД = 0,100 ум.од. прогресування ВМД відбувалося на ранніх термінах (3 місяці), при ІПВМД = 0,033 ум.од. — на пізніх (12 і 18 місяців). Після операції ФЕК ГЗ вірогідно збільшувалася, що залежало від початкової стадії ВМД (ГЗ була гіршою при пізній стадії та при вологій ВМД — категорія 4 AREDS) та прогресування ВМД (ГЗ була гіршою при ІПВМД > 0, а серед випадків прогресування — при ІПВМД = 0,033, тобто при пізньому прогресуванні). Висновки. Отримані результати обґрунтували необхідність проведення регресійного аналізу впливу вмісту імунологічних маркерів у внутрішньоочній рідині на прогресування ВМД після операції ФЕК на очах хворих на вікову катаракту. При однаковому пошкодженні (однаковий бал) випадки з подальшим прогресуванням ВМД відрізнялися вірогідно більшим початковим рівнем імуноглобулінових маркерів, особливо при максимальних значеннях бала за 25БШ. Це, можливо, пов’язано із впливом реактивності імунних маркерів на патогенез прогресування ВМД, що більшою мірою проявлялося при максимальному інтраопераційному пошкодженні.